Однокімнатну квартиру 82-річна Валентина Мініна із селища Озерне під Житомиром перетворила на майстерню. Від підлоги до стелі кімнату пенсіонерки заповнили пакунки із синтепоном, тканиною та вже готовими подушками для відправлення військовим.
Допомагати воїнам Збройних сил України бабуся-волонтерка розпочала у серпні 2022 року.
– Спочатку ми шили удвох і руками. Машинки не було, зробили 100 штук. Потім домовилися з сусідкою, яка має швейну машинку. А тоді Наташа Шнирьова – ще одна наша сусідка – почала нарізати нам ось такі заготовки, – розповідає Валентина Мініна. – Щоб пошити, скажімо, три подушки, треба використати один метр матеріалу. Якщо порахувати всі три тисячі, які ми зробили, то ми використали тканини довжиною в один кілометр. Синтепону теж пішло, мабуть, десь тонна.
Тканину приносять небайдужі люди з усієї громади й привозять з інших міст і сіл. Бабуся розповідає, що зараз четверо людей, які безпосередньо займаються пошиттям, і ще не менше півтора десятка ентузіастів, які підтримують їхню справу: хтось поділився тканиною, хтось привіз синтепон чи відвіз мішки з виробами у Житомир. Це все рівнозначні та дуже важливі складові процесу.
– Тепер подушки на машинці шиють Олена Дорожко, теж уже бабуся, в якої на війні чоловік та син, мій зять Володимир Туленко, племінниця Катерина Гринченко, яка навчається у 9 класі, а ще долучаються багато інших небайдужих. Усім щиро вдячна за підтримку та доброту. Коштів не збираємо – все на волонтерських засадах, щиро та добровільно. Люди передають тканину. Ми використовуємо ситець, сатин, вельвет, гобелен, трикотаж різних кольорів та орнаментів, завдяки чому кожен виріб унікальний, – продовжує бабуся.
Виготовляють подушки двох розмірів. Менші (35 на 30 см) передають на передову, а більші (45 на 35 см) з можливістю змінювати верхню наволочку для прання – у госпіталі. За тиждень виходить більше сотні виробів.
– Подушки служать ще й оберегом. У кожній є кишенька, куди ми вкладаємо 90-й псалом, який розпочинається такими словами: «Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться». Іноді отримую подяки, але для мене це не головне. Мені важливо, аби хлопці відчули наше тепло, щоб вони трималися та вірили, що ми з ними поруч і молимося за них. Всі подушки передали в госпіталі і на фронт, а блакитна з мереживом, яка стала трьохтисячною, потрапить у майбутній музей волонтерства.
На передову подушки від волонтерок відправляють щомісяця. За один раз можуть забрати триста штук.
– Вперше ми завітали до цих бабусь тоді, коли нам потрібні були подушки на шпиталь і на лікарні – для поранених бійців, – розповідає волонтерка Ірина Пацева. – Ми шукали, а ці жіночки у соцмережах написали, що у них є такі і щоб ми приїжджали. Ми їм дали наші розміри. І вони нашили саме для шпиталю і для лікарень. А вже потім, коли возили хлопцям на передову машини, то разом із авто ми передавали воїнам також подушки і смаколики від бабусь. Коли нашим захисникам передаєш таку подушечку, виготовлену з любов’ю, і там ще є записка, то вони дуже радіють. І підвищується мотивація захищати нас тут, у тилу.
Олесь ТИХОНЕВИЧ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!