Народився у Німеччині в концтаборі, живе в Америці, а серцем лине на українську землю
Світ

Народився у Німеччині в концтаборі, живе в Америці, а серцем лине на українську землю

6 червня, 21:30
0
0
Сподобалось?
0

Ганну Рішко із села Княже Сокальського, а нині Червоноградського району вагітною вивезли на примусові роботи в Німеччину. Там і народився син Іван, який нині живе в Америці, але серце його, як сам говорить, завжди з Україною. Поки мав можливість, щороку навідував рідну землю, радо спілкувався з односельцями.

«Назви сина Адольфом – буде щасливий»

Непроста доля спіткала чотирьох сестер із села Княже – Павліну, Зосю, Теклю Кравець та Ганну Рішко, яка вже була заміжня. Молоденьких українок забрали на примусові роботи в чужий край. На жаль, нині ніхто з односельців не може докладно розповісти, чому Ганна не сказала окупантам, що вагітна, можливо, їй би дозволили лишитися вдома. Однак сталося так, як сталося.

Тримали остарбайтерів у нелюдських умовах за колючим дротом. Тож лише з Божою поміччю Ганна виносила дитинку. У 1944 році в концтаборі у неї народився синочок. Навіть німецькі наглядачки шкодували бідну жінку. Одна допомагала няньчити немовля і радила: «Назви його Адольфом – буде щасливий». Однак Ганя затялася, що дасть синові тільки українське ім’я. І назвала Іванком.

Скільки довелося сестрам пережити, одному Богу відомо, а коли прийшла довгоочікувана перемога, побоялися вертатися додому, бо не знали, що там чекає. Тоді всі у пошуках щастя їхали у далекі світи. Сестри вирішили добиратися в Америку.  От і Ганна ризикнула з маленьким Іванком теж туди податися.

– Моя покійна бабуся Надія товаришувала з Павліною, їх разом в Німеччину вивезли, – розповідає місцева жителька Тетяна Михайловська. – Вони й там якось підтримували зв’язок, бо робили недалечко одна від одної. На жаль, більш точних відомостей не маю, бо бабуся давно померла.

Світлана НОВОСАД біля каплички

Хай Матінка Божа оберігає односельців

Велике родинне дерево Рішків міцно переплетене гіллям з родинами з Княжого – Братунів, Кожушків. Підтримує зв’язок з Іваном Рішком Марія Братунь, яка нині мешкає у Львові, – вона дружина його двоюрідного брата Віктора. Жінка пережила страшу трагедію: в автокатастрофі загинув єдиний син. Лишень 39 років було Ігорю, коли обірвалося його земне життя, а на небі засяяла духовна зірочка. За кілька літ помер і турботливий чоловік. Розпач і туга охопили пані Марію. Вона часто думала, як увіковічити пам’ять про рідних людей. Хотілося б збудувати капличку як духовний захист для односельців.

– Коли настав час та можливість побудувати капличку, я залишилася одинокою вдовою. У перші хвилини розгубилася, але Господь не залишив мене саму, а послав на шляху добрих, милосердних людей, які подали руку допомоги, щоб завершити задум, – каже Марія Василівна. – Серед них родич з Америки Іван Рішко, а також директор релігійного видавництва «Святих Володимира та Ольги» Володимир Панчишин зі Львова. І досі пам’ятаю цей зворушливий момент, коли біля школи села Княже освячували капличку Матінки Божої. Багато людей зібралося, гостей з різних куточків Львівщини. Вірю, що Богородиця оберігатиме односельців від негараздів та даруватиме мир.

Директорка місцевої школи Світлана Новосад розповідає, що разом з учнями доглядають за територією навколо каплички. Влітку тут пишно квітнуть чорнобривці, восени горнеться кетягами до людей червона калина. Навколо панує спокій та благодать.

Мамина вишиванка – найдорожча

Марія Василівна розповідає дещо з біографії Івана Рішка:

– В Америці його мама Ганна вдруге вийшла заміж за тернополянина. У сім’ї дотримувалися традицій, шанували українські свята. Іван добре, без акценту, розмовляє рідною мовою. Він – доктор історіографії та філософії, багаторічний викладач Державного університету штату Нью-Йорк у Баффало. За Радянського Союзу ми знали, що маємо родичів в Америці, але ж тоді не могли підтримувати з ними зв’язок. Іван вже тепер розповідає, що у сімдесятих роках був на науковій конференції у Москві. Просився поїхати до Львова, провідати родичів, але йому відмовили, мовляв, місто засипало снігом. Хоча такої лютої зими тоді й близько не було. Так кадебісти не допустили зустрічі з рідними. Потім присилав листи і фото. На одному він з мамою у вишиванках з підписом: «Вишиття – це мамина робота, яку вона з великою радістю виконує, а я із задоволенням вдягаю на всякі празники».

Уже при незалежній Україні Іван Петрович часто навідував рідну землю. Неодноразово приїздила мама Ганна, тітка Павліна. Тішилися зустрічами з численною родиною. Однак вони вже полинули на небеса. Іван же не втрачає зв’язок з Батьківщиною. Простий і щирий у спілкуванні. А ще має серце патріота. Дуже переживає за події на Сході нашої країни. Надавав кошти на лікування воїнів АТО, допомагав їхнім родинам. Фінансово підтримав видавництво книжки «Небесна сотня», а ще виділив гроші на ремонт церкви у селі Княже та придбання підручників з англійської мови для місцевих школярів. І хоч живе Іван Рішко за океаном, але серце його завжди з Україною, її людьми.

Руслана ТАТАРИН



Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися