Віцеспікер парламенту Естонії Ханно Певкур став відомим в Україні після того, як у місцевому телешоу виконав пісню «Браття українці». Заспівав так емоційно і душевно, що й сам аж просльозився. Не кажучи вже про мільйони українців, які потім це відео передивлялися знову і знову. Мені випала неймовірна нагода – я зустрілася з Ханно у його кабінеті в парламенті Естонії. Він, як і всі європейські політики, відкритий та простий у спілкуванні.
П’ять мов вивчив у школі та на заробітках
– Відео з вашого виступу, де Ви зі сльозами на очах виконуєте цю пісню, просто неймовірно популярне в Україні!
– Це стало для мене величезною несподіванкою. Я такого не очікував. За кілька днів – п’ять з половиною мільйонів переглядів. Але я тоді й справді співав душею, як відчував.
– Як віцеспікер парламенту Естонії, політик Ханно Певкур опинився у телешоу «Співак у масці»? Вас хтось вмовив чи самі захотіли спробувати свої сили?
– Ну що ви, я навіть не думав про таке! Одного дня мені зателефонував продюсер цієї програми і запросив взяти участь у зйомках. Я, звісно ж, відмовився, але дуже наполегливо вмовляли. Був упевнений, що «вилечу» у числі перших. Але, на диво, потрапив у трійку лідерів. Виступав у костюмі та масці шахового короля. За умовами шоу, ані судді, ані глядачі не знають, хто співає, поки ти не покидаєш його. І мене, до речі, ніхто не впізнав. Я два місяці був на зйомках, але про це знали лише дев’ять осіб – дружина і організатори шоу, навіть мамі і дітям не казав! Тоді це був своєрідний фурор. Я вибув за крок до перемоги, посівши друге місце. Тоді зняв маску і заспівав свою фінальну пісню «Браття українці».
– Чому Ви обрали саме цю композицію? У нас є багато відомих пісень, взяти хоча б «Ой, у лузі червона калина», яка на той час гриміла по всьому світу...
– Коли несподівано дійшов фіналу, в Україні почалася гостра фаза повномасштабної війни. Композицію «Браття українці» українського гурту «Шабля» я знав і раніше, вона мені дуже подобалася. Пісня написана ще у 2014 році, але саме тепер заграла новим змістом. Дуже хотів підтримати український народ, показати свою солідарність. Ця пісня особлива, з унікальною енергетикою. Я її слухав сотні разів і стільки ж співав, але вона ніколи не набридає. З українською мовою ніхто не допомагав. Слухав, як її виконував автор Вова Гейзер, повторював. Знаю, де зробив помилки: слово «віра» у мене вийшло як «вира». Але це дрібниці. Для мене українська мова – це щось середнє між польською і російською. Я на обох можу читати, а відповідно, й розуміти українське письмо.
– Знаю, що вільно спілкуєтеся п’ятьма мовами.
– Якось так вийшло, що мені не складно було їх вчити. Життя змусило. Англійську я опанував уже після школи – нею тут багато людей говорять, так що без проблем. Німецьку – у школі. Фінську – бо їздив туди на «заробітки». Російську осягнув з читання газет. Ну, і можу порозумітися з італійцями та іспанцями.
«Моя родина постраждала від росіян»
– Ви бували в Україні раніше? Можливо, маєте родичів?
– Звичайно, бував. Відвідував Київ, Львів, Запоріжжя. Це були робочі поїздки, різноманітні зустрічі. Родичів в Україні у мене немає, але є багато знайомих і друзів. Особливо пов’язаних з волейболом, яким я опікуюся в Естонії (Ханно Певкур – уже 11 років президент союзу волейболу в Естонії – авт.).
– Як Ви стали політиком?
– Я виріс у невеликому селі. Там закінчив школу і вступив у Тартуський університет на юриста. Мріяв про кар’єру адвоката. Але у 2003 році старійшина районної управи, де я працював юристом, був обраний міністром. І запропонував мені обійняти його посаду. Мені тоді було 26 років. Я був обраним у парламент, потім став міністром соціальних справ, слідом – юстиції, і нарешті міністром внутрішніх справ. Тепер віцеспікер парламенту.
– Ханно, як Ви зустріли ранок 24 лютого?
– У цей день Естонія святкує день незалежності. У дворі перед Парламентом мав бути парад. З першими променями сонця у нас за традицією мала відбутися урочиста церемонія підняття прапора. І тут зранку – такі жахливі новини. Це був справжній шок! Не вірилося, що у ХХІ столітті таке можливо. Ми з’їхалися в Парламент всі аж чорні. З першої секунди війни Естонія стала поряд з Україною. Навіть питання не піднімалося, бути з вами чи ні. Адже у нас дуже схожа історія. Наша країна, як і ваша, постраждала від російських репресій. Мати моєї дружини народилася в Сибіру, бо її батьків туди вивезли. А мого діда врятувало від заслання тільки те, що він був без ноги. У кожного естонця в родині є предки, яких вивозили насильно або вони втікали від тоталітарного режиму самостійно. І найменше, що ми можемо зробити – прийняти українських біженців (Ханно з дружиною віддали у користування для переселенців свою квартиру в Тарту – авт.). Ми все розуміємо: Україна бореться не тільки за себе, а й за нас!
Мирослава КОСЬМІНА
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!