Ще задовго до Різдва у словацькій столиці Братиславі уже панує святковий настрій. Місто світиться новорічними вогнями, Головну площу і старенькі вулички заполонили різдвяні ярмарки і тисячі туристів. Ніби потрапляєш у новорічну казку і на мить забуваєш про війну в Україні.
Незалежність не виборювали кров’ю
Справжніми воротами у старе місто є давня Михайлівська брама неподалік тисячолітнього Братиславського граду, який відбудували з попелища у 1950-х. Бо й справді, як тільки заходиш у браму, то одразу потрапляєш на старовинні вулички, Головну площу з численними кав’ярнями, барами, крамничками і вливаєшся у велелюдний натовп туристів. Гості смакують глінтвейном, який тут називають гарячим червоним вином, місцевим зігрівальним пуншем з фруктами, діти веселяться на новорічних каруселях… Ніщо у Братиславі не нагадує, що у сусідній Україні вирує справжнє пекло, де щодня гинуть люди. Та коли звертаєшся до продавців у магазинах або до місцевих жителів на вулиці, вони, почувши українську, співчутливо зітхають.
Старші ще пам’ятають, коли у 1968 році протест за незалежність «Празька весна» придушили радянські танки. Адже за тих часів Словаччина була у складі однієї держави Чехословаччини. Словакам пощастило. Свою незалежність вони не виборювали війною і кров’ю, як колишні югославські республіки чи багатостраждальна Україна. У 1989 році мирна Оксамитова революція поклала край комуністичному правлінню, а 1 січня 1993 року Словаччина так само спокійно розійшлася з Чехією. Тепер країна є членом Європейського Союзу, НАТО, ООН, Ради Європи та інших світових інституцій. І стала найбільшим у світі виробником автомобілів на душу населення – Словаччина виготовила загалом 1,1 мільйона автомобілів.
Дорожній знак «Позор!»
Проте у європейській Словаччині чимало путінських прихильників, але мені неймовірно поталанило на добрих словаків. Жодного разу за чотири дні я не відчула бодай неприязного погляду. На вулицях, у крамницях, торгових центрах мені старалися допомогти. Наприклад, у супермаркеті працівник з гордістю пропонував їхні продукти, зокрема, шоколад, вино, позначене на ціннику словацьким прапором. У книгарні я купила дитячу книжечку, а продавчиня старших літ ще й безкоштовно дала мені пакетик і презентувала словацько-український словничок! Від такого подарунка я аж знітилась. «Може, колись згодиться, – усміхнулася жінка. – У вас війна».
Не відчула я жодних проблем і у спілкуванні, адже словацька і українська мова на 70% споріднені. Зверталася до місцевих українською, а вони до мене своєю рідною мовою – і ми легко порозумілися. Хоча наші східняки мало вловлюють суть, а от нам, західнякам, словацькі слова знайомі, особливо чути їх на Закарпатті. Нам зрозуміло, що означає «до него» («до нього»), «днес» (сьогодні), «зрана» (вранці) чи «терас позираю», тобто «зараз подивлюся». Поганих людей тут називають «курва». Дещо нас розсмішив напис на дорожньому знаку «Позор!», а це означає «Увага!».
Військова допомога від словаків
Щире спілкування із сусіднім народом надихає. Нас, українців, знають, шанують. Нам співчувають, допомагають. І поки я була на журналістській конференції у Братиславі, стало відомо, що Словаччина погодила черговий пакет військової допомоги Україні і запевнила, що й надалі буде підтримувати нас зброєю, фінансами, санкціями та членством у ЄС. А ще заради українців у березні Словаччина скасувала регулярну перевірку тривожних сирен, щоб не викликати паніку серед українських біженців. Виявляється, перевірка сирен у Братиславі проводилася раз у місяць ще задовго до російської війни в Україні. Скасовували лише кілька разів: у час сильних повеней 2009 і 2013 років, під час надзвичайного стану через пандемію COVID-19 у 2020-му. Проте не так давно сигнал тривоги знову відновили кожну другу п’ятницю місяця рівно опівдні. Але я, як і інші туристи, цього, звісно, не знала. Коли неквапом прогулювалася неподалік велелюдного різдвяного ярмарку, раптом завила-загула сирена. Я стала як вкопана посеред вулиці: невже і тут мене наздогнала російська війна?! Туристи з рюкзачками теж перелякано та підозріло озиралися, а місцеві навіть не звертали уваги на страшний звук і йшли собі у клопотах далі. Хай раз у місяць, але сирена нагадує словакам, що в сусідній Україні війна, що у ХХІ столітті є інша реальність – з обстрілами, ракетними атаками, смертями.
Сирена замовкла – і знову потекло спокійне мирне життя. Без перебоїв електрики, з теплом, з освітленими вулицями, зі спокійним небом, де замість зловісних ворожих ракет і «Шахідів» мчать літаки з туристами. Таке життя було і в нас, але тепер воно стало ніби привілеєм і довгожданою мрією. Та ми переможемо! У це вірять і наші європейські сусіди. А тому нам допомагають, бо знають, що ми воюємо й за них. Щиро дякуємо вам, словаки, за підтримку та небайдужість!
Олена ПАВЛЮК,
Луцьк-Братислава-Луцьк
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!