Смерть під колесами «Мерседеса»

Жоден лист наших читачів не залишається поза увагою. Нас вразила трагічна історія жительки села Крайня Деражня Новоград-Волинського району Житомирської області Ольги Рабченюк. Читачка написала, що не хоче викликати до себе співчуття, а звертається “з надією, що зглянетесь на мій біль, на моє страшне горе. Я вбита горем мама – шукаю справедливості, мені більше немає до кого звернутися за допомогою”. Жінка переконана – її син загинув на пішохідному переході. А, мовляв, в ході слідства справу було сфабриковано таким чином, ніби хлопець потрапив під машину зовсім в іншому місці, за півтори сотні метрів від переходу. Проте найбільше запитань в цій справі викликає той факт, що білоруського водія українські міліціонери чомусь відпустили, навіть не з’ясувавши до кінця всіх подробиць ДТП. Мати загиблого юнака добивається правди, звинувачуючи слідчого міліції у фальсифікації. На своє звернення вона вже двічі – у березні і вересні цього року – отримала з Новоград-Волинської міжрайонної прокуратури “Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно слідчого міліції – за відсутністю складу злочину”.  Остання дискотека
Ми зустрілися з Ольгою Рабченюк. В хаті на етажерці – портрет юнака.
– Ось мій Саша, – жінка не може стримати сліз, – він був нашою надією, нашою гордістю. Ми раділи його успіхам. Син дуже добре вчився в школі. Поступив у Житомирський аграрний університет тільки завдяки своїм здібностям. Ви ж бачите, ми люди не багаті, я працюю бібліотекарем, чоловік їздить на заробітки в Москву. Як найкращого студента курсу, Сашу направили в Чехію на виробничу практику на три місяці. Він у нас був дуже працьовитий, сподобався тим людям, де проходив практику, і  йому навіть запропонували там роботу. Саша збирався перевестися на заочне відділення, щоб їхати на цілий рік. Першого серпня 2008 року приїхав додому на канікули, а через два тижні сталася ця страшна трагедія. Ми вже поховали сина, коли прислали документи для виїзду в Чехію…
15 серпня 2008 року 19-річний Олександр Рабченюк  поїхав велосипедом в сусіднє село на дискотеку. Тепер мати згадує: її серце відчувало біду, просила не їхати, а він лише віджартувався. О пів на десяту вечора вона передзвонила йому. Син відповів, що скоро буде повертатися додому.
– Трагедія сталася близько 22 години на автотрасі Київ-Чоп поблизу села Жеребилівка Новоград-Волинського району, – розповідає Ольга Аркадіївна. – Саша з велосипедом стояв на пішохідному переході, пропускав автомобілі, щоб переїхати дорогу. В цей час по лівій смузі траси у напрямку міста Новоград-Волинський на великій швидкості летів автомобіль “Мерседес”, за кермом якого був громадянин Білорусі, житель міста Кобрин Володимир Лютік. Він збив сина з велосипедом і переїхав. З водієм в машині була дружина, мені казали, що вона медик.
За словами матері, замість того, щоб спасти юнаку життя, ці білоруси взяли скаліченого ними хлопця з місця аварії, тобто від пішохідного переходу, перенесли за 145 метрів і кинули на проїжджу частину дороги. На тому місці, де насправді сталася аварія, лежав велосипед і були дві великі плями крові. За велосипед чи забули, чи не встигли перенести. Вони ж з місця трагедії втекти не могли, бо вся передня і ліва сторона їхнього автомобіля була розбита. Білоруси їхали відпочивати у Крим, то виходить, що їм дорога з битим автомобілем була закрита. Пізніше працівники прокуратури Ользі Рабченюк сказали, що ті білоруси дуже багаті люди. Володимир Лютік – директор нафтобази. Слідчий наступного дня битий “Мерседес” водію повернув і відпустив. 19 серпня 2008 року від отриманих травм Саша Рабченюк помер у лікарні.
Cин розповів подробиці ДТП 
– А далі розпочинаються незрозумілі речі, – пояснює жінка. – У справі місце зіткнення зафіксовано там, куди білоруси перенесли скаліченого сина. Пізніше зникають і реальні знімки ДТП, які нам через тиждень після аварії показував слідчий. За час слідства з велосипеда залишається металолом, автомобіль “Мерседес” з лівої смуги дороги переміщається на праву. З’являється «фантастична» швидкість як для “Мерседеса” – 79-82 кілометри на годину. Щоб зняти вину з білоруса і закрити справу, випливає якийсь невідомий вантажний автомобіль, який нібито переїхав Саші ноги. Минув уже рік, і я зрозуміла, що за смерть мого сина ніхто не буде покараний. Як мені жити з цим тягарем?
– Саша приходив до свідомості у лікарні і розповів, як все сталося, – продовжує вона. – Він стояв на пішохідному переході і чекав, щоб перейти через трасу. “Мерседес” зачепив його і збив. Я не говорю, що ті люди їхали вбити мою дитину. Але раз так сталося, спасіть мені сина. Мене тільки цікавить одне: для чого вони його носили? Чому не рятували? Та жінка говорила, що в неї троє дітей. Чому ж вона мою дитину не рятувала, а тільки допомагала чоловікові замітати сліди? Як вона може з цим жити? Син же просився і казав: “Врятуйте мене...” 
Білоруси хотіли показати, що збили хлопця не на пішохідному переході, а на трасі, наполягає Ольга Рабченюк. Тому цілком ло-гічним є наступне питання: яким чином біля цього переходу з’явилася калюжа крові та велосипед?
– Тієї ночі білоруси приходили в лікарню, – пригадує подробиці Ольга Аркадіївна. – Наступного дня вони попросили підписати якісь папери, що ми до них не маємо претензій. Домовилися зустрітися з ними в неділю зранку 17 серпня. Але, як з’ясувалося згодом, їх у міліції відпустили ще в суботу. Невже так швидко все з’ясували і ці люди поїхали в іншу державу? Це ж сталася дорожньо-транспортна пригода, а винуватця відразу відпустили.
Щоб врятувати Олександра, 46 людей (друзі, куми, знайомі, односельчани) здали кров. Всі сподівалися, що юнак буде жити. В ті драматичні дні до Ольги Аркадіївни телефонувало багато людей, цікавилися, як Саша, і пропонували допомогу. Один дзвінок вона дуже добре запам’ятала:
– Якась жінка зателефонувала, я навіть спочатку не зрозуміла, хто це. Вона пояснила, що це Ганна, дружина водія “Мерседеса” Лютіка, і запитала, чи прийшов до свідомості Саша і що сказав? Її найбільше цікавило, що міг розповісти нам син. Більше дзвінків від них не було. Коли ми поховали сина, то стали все пригадувати і з’ясовувати.
І після цього розпочалися ходіння по муках. Ольга Рабченюк написала десятки листів у різні правоохоронні інстанції, намагаючись з’ясувати істину.
Але згідно з усіма офіційними висновками, хлопець загинув не на пішохідному переході, а за півтори сотні метрів від нього. Виходить так, що вбита горем мати просто придумала це все. Але ж яким чином там опинився Саша, коли польова дорога до свого села починається якраз навпроти переходу. Який сенс було хлопцеві їхати далі і для чого. На логічне запитання: чому слідчий відпустив водія-винуватця, жінка так і не отримала чіткої відповіді.
В “Постанові” слідчого Новоград-Волинської міжрайонної прокуратури від 10 вересня цього року сказано так: “Було викликано експерта-автотехніка, який провів відповідні дослідження та пояснив, що причиною виникнення ДТП є невідповідність дій велосипедиста вимогам Правил дорожнього руху. Після проведення всіх можливих слідчих дій по встановленню причини ДТП було прийнято рішення про повернення документів водію автомобіля “Мерседес” – Лютіку В.” Отже, говорячи не протокольною, а нормальною мовою, винуватець цієї аварії – 19-річний Олександр Рабченюк. Він же нічого вже не зможе ні підтвердити, ні спростувати…
Кость ГАРБАРЧУК,
Житомирська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•