Васька приїхав здавати документи в училище не сам - з ним була літня жінка, по-сільському закутана у хустину. У руках тримала і документи, і вузлик з гривнями на дорогу додому, і полотняну торбину, з якої на весь коридор пахли домашні пироги. Васька спершу переминався біля неї з ноги на ногу, а тоді пішов знайомитися з хлопцями та дівчатами, що стояли у черзі. Говорили про те, хто звідки приїхав, які пільги має. Раптом хтось у Васі запитав: «А чому ти з бабусею приїхав, де твоя мама?» Хлопець зніяковів, а потім із себе витиснув: «Вона... на роботі, не відпустили».
Клімакс виявився вагітністю
Новина про вагітність Антоніну спантеличила не на жарт. Їй уже виповнилося 45 літ... Троє дочок давно повиростали, постворювали свої сім'ї, а у найстаршої, Олі, синочок ось-ось піде в перший клас. А тут таке. «Бабо, тобі внуків глядіти треба, а ти молодість згадала», - сама собі докоряла за слабкість, якій піддалася після власних іменин.
Картала себе, побивалася. Бо ж ніби знає, як берегтися - за двадцять літ після останніх пологів, слава Богу, ні разу не вагітніла, абортів не робила. Але останні кілька місяців відчула, що в організмі йдуть зміни, зникли «жіночі» дні. Це й збило. Думала, то вже наступив клімакс... Аж тут виявилося - буде малюк.
- Петю, а, Петю, - Антоніна, повернувшись від лікаря, пізно увечері розпочала розмову з чоловіком. - Ти тільки не сердься...
- Ну, що вже сталося? Шибеник-Сергійко знову якого мого інструмента скрутив? Ото вже маємо спритного онучка.
- Та ні. Я в райцентр їздила, у лікаря була...
- Тиск? В лікарню треба? Казав же ж тобі, щоб перевірилася. Он - ні з того, ні з сього поправлятися почала. Таки заслабла?
- Та ні, Петю, то не тиск. Дитинка у нас буде.
Петро замовк. Розгубився. Як і Антоніна, він був зовсім не готовий до такої новини. Але швидко оговтався, пригорнув дружину, яка вже гірко ридала, до грудей і лагідно промовив:
- Певно, синочок буде - я усе життя мріяв про помічника. Раз послав Господь - будемо любити і глядіти.
- Аби тільки в селі не дражнили «вишкребком»... - бідкалася Тоня.
Вже у школі почав неньки соромитися
Дітям про делікатний стан матері повідомили на Святвечір, коли за пісною вечерею зібралася уся родина. А вже за місяць на світ з'явився Василько. Що вже батьки його маленьким на руках носили, люляли-бавили - не передати. Отак усе життя: що краще - Василькові, увесь вільний час - йому.
Коли хлопчик пішов у перший клас, то ще сам ніжно тулився до матері, віддаючи їй заслужену любов. А коли став підростати, почав неньки соромитися. Він бачив, як до однокласників на батьківські збори приходять молоді мами, а його вже мала посріблену сивиною косу, покручені від важкої сільської праці руки... Антоніна і в молодості не підмальовувала губи та не фарбувала волосся. Чоловік ніколи не робив зауважень з приводу її вигляду, навпаки, тішився, що має таку від природи гарну дружину. І справді, хоч роки йшли і залишали свій відбиток зморшками на обличчі жінки, її образ залишався надзвичайно ніжним. Бо вона аж світилася любов'ю: до своєї родини, чоловіка, а найбільше - до свого Василька.
***
- Мам, я не хочу на тракториста поступати, хочу на комп'ютерника, - від цих слів сина Антоніна випустила з рук ополоника, яким саме наливала хлопцеві в миску борщ.
- Тож ми ніби про це вже говорили. Ти ж сам казав, що будеш нам з батьком опорою на старості, підеш до нашого фермера трактористом працювати. Що змінилося?
- Ну, розумієш... Усі наші будуть пробувати в місто поступати, хто не йде в десятий клас. Я теж хочу з ними. Математика у мене йде добре - може, й поступлю. А там і в університет. Комп'ютерники он які гроші заробляють - буду вам з татом допомагати.
Не зізналася, що при смерті, щоб не псувати синові свято
Дійсно, Василь поступив в училище. Мама завжди справляла йому в дорогу найкращі гостинці, бо сама не мала ні часу, ні здоров'я їхати на відвідини. Усі дивувалися - таких смачнющих пирогів, тушкованої капусти та привареного сала не привозив з дому ніхто. А Тонін хліб, спечений на заквасці... За ним дітвора ставала у чергу - ще ледь теплий з дороги буханець (мама завжди загортала хлібину, щоб не остигла) розлітався за дві хвилини. В обмін несли Васі цукерки чи ще які солодощі. А хлопець не любив маминого хліба, він йому видавався закислим, тож віддавав.
Ось добіг час і до випускного. Юнак дуже тішився, що закінчив навчання на відмінно. Гордилася сином і мама.
- Коли вже у вас, сину, буде те вручення - я б поїхала. Так тішуся, що ти у викладачів у пошані.
- Мам, ну, що ти там будеш робити? У тебе руки-ноги хворі, не потанцюєш... Може, краще хай Оля з чоловіком приїдуть, я їх уже запросив.
Антоніна не подала вигляду, що щось не так. Мовчки кивнула головою і пішла доїти корову. А в душі защеміло.
Випускний мав бути через два дні. Вася взяв гроші на новий костюм та туфлі - і поїхав.
Урочистість завершувалася. Щасливий Вася тримав у руках диплом, фотографувався із сестрою, друзями, викладачами. І коли уже всі збиралися йти у кафе, задзвонив Олин телефон. Вася бачив, що сестра стривожилася.
- Вибач, мені треба йти, терміново викликають на роботу. Тільки завтра раненько приїжджай додому, чуєш, першим рейсом. Мама дуже чекає.
Вася не знав, що у ті хвилини маму «швидка» везла до лікарні. Серцевий напад. Це вона взяла з Олі слово нічого йому не розповідати, аби «не псувати дитині свято». Поки він витанцьовував з товаришами, неньку рятували кілька реанімаційних бригад...
***
- Мамо, мамо, я привіз вам диплом! Де ви? - гукав Вася просто з порогу. Він не міг зрозуміти, куди усі поділися, чому його не зустрічають.
Він машинально набрав мамин номер. Тиша. Вперше за стільки років вона не відповіла на його дзвінок. Подзвонив татові - знову мовчок. Олі - не відповіла. Вася стривожено побіг до сусідів.
- Як ти поїхав, твоїй мамі дуже почало серце боліти. Усе казала, що шкодує, що не зважилася народжувати раніше, що підводить здоров'я і не може бути в радісну хвилину з тобою. А вчора її забрали в лікарню, - розповіли.
У райцентр не їхав - летів. Біля дверей палати стояв батько, сестри, їхні чоловіки. Він нікого нічого не питав - про серйозність ситуації говорили апарати, які пищали-пікали біля мами. Став навколішки, узяв неньку за руку:
- Простіть мене, мамо... Я вас дуже люблю, - і заридав.
Мама ворухнула рукою, привідкрила очі:
- Сину... Ну, як твій випускний?
- Без вас - погано...
Наталія КРАВЧУК,
Хмельницька область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!