Свого коханого Василька Ніна привела у батьківську квартиру. Й мови не було про те, щоб Раїса Адамівна пустила свою дочку до нього у далеке поліське село. «У цю тьмутаракань? Та ніколи! – постановила вона одразу і припинила будь-які спроби Василя розповісти про гарні краєвиди та природу його хутора. Не можна сказати, що теща зустріла зятя з відкритими обіймами. Дивувалася його звичці заїдати солодке солоним огірком, нервувалася, коли він переставляв речі, і вже відкрито гнівалася, коли розбив її улюблену чашку та зіпсував сковорідку. Але минув час, пристрасті вляглися, і Раїса Адамівна звикла до нового члена сім’ї. До Ніни він ставився, як до дорогоцінної вази, а особливо тепер, коли вона не ходила, а перекочувалася від приємного тягаря попереду – у родині чекали поповнення! Ніна народила здорового малюка, натомість сама стала марніти. Схудла на тріску, стала втрачати сили: не встигне дійти з кухні у кімнату, як уже жаліється, що втомилася. Об’їздили безліч лікарів та професорів, аж поки у Києві не почули страшний діагноз: рак крові. Ніні про це не хотіли розказувати, але якщо Раїса Адамівна могла себе стримати, то Вася – ні. Він почорнів на обличчі, осунувся, опустив плечі і з кабінету лікаря вийшов старим дідом. І Ніна здогадалася… Через два роки її поховали… Жахливе горе по-різному вплинуло на членів сім’ї. Раїса Адамівна з чоловіком усі сили кинули на виховання трирічного Сашка. А Василь не знайшов нічого кращого, як топити свій біль у пляшці. – Чого ж ти зятя не виганяєш, терпиш його пиятику? – не раз здивовано запитували у Раїси Адамівни люди. – Та воно ж безпорадне теля! – відповідала, хмикаючи. – Шкода, бо як вижену – точно зіп’ється. Батьки на нього впливу не мають, а мене ще ніби слухається. Та й Сашкові тато таки треба, він його дуже любить… У дівчинки – три пари бабусь та дідусів Рік за роком – дивись, уже й Сашко нарядний з букетом квітів пішов у перший клас. На святкову лінійку його супроводжували бабуся з дідусем і тато. Останнім часом Василя стали рідко бачити, як виявилося, знайшов роботу далекобійником. А пити перестав ще раніше – це вже Раїса Адамівна постаралася. Забравши малого зі школи, вона із задоволенням сідала потеревенити з іншими жінками, поки діти гралися у дворі. Раділа успіхам онука і вже навіть роздумувала про університет, у якому він буде вчитися. – А ви заміжня? – раптово поцікавилася Раїса Адамівна у дівчини, яка сиділа на лавчині навпроти. Напевно, чекала когось з будинку. Від несподіванки і здивування незнайомка аж очі витріщила. І тільки-но почала щось лепетати у відповідь, як з під’їзду вискочив якийсь парубок і повів її за собою. – Ти що, з дуба впала? – засміялися жінки до Раїси Адамівни. – Так різко тему поміняла, до дівки вчепилася… Але Раїса Адамівна лише зітхнула. Розповіла, що треба було б Сашці уже маму, а Василь наче і не дивиться на жінок. То в рейсі сидить тижнями, то на дивані перед телевізором вдома. І нікуди не ходить, ні з ким не знайомиться. – Тю, то, може, він соромиться при живій тещі і у її квартирі «шури-мури» заводити? – чи то запитала, чи то зауважила сусідка. – Та казала я йому про це, благословення своє давала, – знову зітхнула Раїса Адамівна. – Він же мені вже як син став за стільки років. Я розумію, що Ніночку не повернути, але ж є Сашко, і я бачу, що він горнеться до молодих жінок, маму серед них шукає. І хоч більше на посиденьках під під’їздом Раїса Адамівна не згадувала про своє бажання знайти наречену своєму зятеві, тема раз у раз спливала. Жіночки дивувалися і приміряли ситуацію на себе. У душі вони знали – не дай, Боже, трапиться така ж ситуація, зятя з хати випруть першим ділом. Та й навряд чи радітимуть, якщо він надумає одружуватися вдруге. Кожна у такому випадку відчувала б мало не наругу над пам’яттю дочки. Але минуло кілька літ, Сашко уже закінчував четвертий клас, коли весь двір облетіла просто таки сенсаційна новина – зять Раїси Адамівни одружується! А наречену йому знайшла теща! Ледь не силою, казали, звела. Наполягла, щоб почали жити разом, а потім ще й бігала мирити, коли сварилися. Здається, Галя була дочкою її колишньої колеги по роботі. Зійшлися жінки, пожалілися: одна – що дочка у старих дівах скніє, а друга – що зятя хоче оженити. Тож, не довго думаючи, вирішили дітей познайомити. Звикали молоді люди один до одного важко, хоч і мали окреме житло, яке дісталося Галі від бабусі. Але потроху порозумілися і незабаром навіть Сашка забрали до себе жити. Скоро у них народилася спільна донечка Катруся, і життя, як кажуть, увійшло у спокійне русло. Єдине, чим відрізнялися від більшості інших сімей – у Катрусі тепер стало аж три пари бабусь та дідусів. Поняньчитися з малечею із задоволенням і у порядку встановленої черги приїжджали то батьки Василя, то батьки Галі, то батьки Ніни, першої дружини Василя. І хоча Раїсі Адамівні Катруся, по суті, чужа, проте це не заважає їм любити її, як рідну…
Юлія САВІНА,
Вінницька область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...