Дівчинка пролежала у мерзлій землі вісім годин – і вижила!
Сім років тому жахливий випадок шокував усю Україну. У селі Городище Березнівського району Рівненської області жінка народила і просто на подвір’ї під грушею живою закопала дівчинку. Дитя пролежало під мерзлою землею вісім годин – і вижило! Навіть досвідчені міліціонери були вражені побаченим: коли викопали дитинку, вона скиглила, ніби просилася на білий світ.
Цього року ця гарненька дівчинка Вікторія стала першокласницею. Вона тішить усю родину, а особливо названу маму – Наталію Покорську.
Інна носила дитя, а Наталя відчувала: воно буде її
У Городищі та навколишніх селах і досі пам’ятають той страшний випадок. Ще б пак – таку дикість неможливо забути. Тут Інну знають як горе-матір, яку позбавили материнських прав. Її п’ятьох дітей тепер доглядають чужі люди на Рівненщині, у яких вони вперше відчули, що таке сімейне тепло і турбота. Ще одного хлопчика, якого Інна народила поза шлюбом, маючи чоловіка, забрав собі рідний батько на Вінниччину. Двоє її дітей померли.
Як розповідають люди, після того, як у Інни вилучили дітей, вона зі своїм чоловіком то хазяйнували, то пиячили. Коли знову завагітніла, він раптово помер. Хоч носила під серцем дитя, далі пила, до лікарів не зверталася. А то якось сказала Наталі, братовій дружині, що вже зробила аборт.
– Та я ж бачила, що у неї живіт росте, – згадує Наталія Покорська із сусіднього села Вітковичі. – Думаю, хай ходить, все одно у неї дитя заберуть. Воно буде моє, бо я так його хотіла. Мені часто снилося, що я пеленаю маленьку дитинку, а вона десь дівається.
Наталя, народивши один за одним сина і доньку, мріяла ще стати мамою. Але Бог не давав їй цього щастя.
Немовля лежало у нечистотах, а мати пила
Морозний день 26 жовтня 2011 року Наталія запам’ятала на все життя. Чомусь цілий вечір напередодні її мучила незрозуміла тривога. Було важко, відчувала тягар на душі. Навіть серед ночі прокинулася і задихалася.
Неймовірно, але в той самий час у Городищі розігралася дика трагедія. Інна пиячила цілий вечір зі своїм братом. Раптом на восьмому місяці у неї почалися пологи. Народила дитя просто у миску. Воно лежало серед нечистот, а Інна з братом пішли… допивати горілку. А тоді позасинали. Брата, очевидно, будив кволий плач немовлятка. Крізь п’яний угар він навіть прикладав дитя до грудей сестри, а та сердито відбивалася. Коли ще не світало, Інна взяла лопату і під грушею просто на подвір’ї біля льоха закопала дитину в попелі. Це побачила сусідка, але подумала: мало що може робити п’яна серед ночі?
Першою запримітила неладне інша сусідка, коли вранці до неї забрела брудна, у кривавих плямах Інна. Сказала, що хоче води набрати, щоб обмитися, бо вродила мертве дитя і закопала. Нажахана почутим, жінка викликала медиків. Їм Інна і вказала місце, де лежить дитя. І її одразу забрали в лікарню.
– Я їхала на скутері на базар, коли мені дали знати про це, – згадує Наталія Покорська. – Дзвоню чоловікові, він якраз був на заробітках. Але не вірю: може, брешуть. Та коли завернула до Інни на подвір’я, побачила багато людей, міліцію. Той ранок був мінусовим, іній вкрив землю.
Мороз йде по шкірі, коли переглядаєш кадри оперативної зйомки. Для мертвого тільця приготували ящичок. Міліціонери схилилися над вказаним місцем і вже хотіли копати, як раптом почули писк. Те моторошне скиглення шокувало усіх присутніх. Дитина жива! У чоловіків від несподіванки в жилах кров холонула, руки тремтіли. Стали дощечкою обережно розгрібати мерзлу землю, пересипану попелом. Немовля було голе, брудне, ледве примотане у якійсь подертій ганчірці. Струсили землю, вичистили вушка, носик, якось обмили личко.
А неподалік заливалася слізьми Наталя. І як тільки викопали дівчинку, одразу ж написала заяву на опікунство, навіть не порадившись з чоловіком. Відчувала, що він теж стане батьком для цієї нещасної дівчинки.
– Дзвоню до Віті, а він питає: «Хочеш забрать?» Кажу, воно таке маленьке, хороше! – від зворушливих спогадів Наталія і усміхається, і плаче.
Мати на суді… фліртувала з конвоїрами
Раділи всі, тільки рідна мати холодно сприйняла звістку про живу дитину. Коли їй у лікарні про це повідомили, стала… виправдовуватися і всю вину звалила на брата: мовляв, не вона, а він закопував дитя. Та, на щастя, як усе було бачила сусідка.
На судовому засіданні, коли оголошували вирок, була присутня журналістка «Вісника+К». Її вразила дивна поведінка Інни. Вона прийшла у повній «бойовій» готовності – із зачіскою та нафарбованими очима. Виголошуючи своє останнє слово, просила суд не карати суворо, аби не ламати її долю. Додала, що щиро розкаюється у скоєному. Щойно колегія суддів відправилася до нарадчої кімнати, Інна стала фліртувати з конвоїрами, розповідала, як «з дівчатами» у СІЗО роблять маски з кави на обличчя. Ніби між іншим запитала про доньку, яку ледь не вбила. Чекаючи вердикту, до останнього вірила, що із зали суду її відпустять додому. Коли ж головуючий суддя почав зачитувати вирок – залилася сльозами, обіцяла взятися за розум. Її засудили майже до трьох років ув’язнення.
Вікторію назвала медсестра своїм іменем
Коли немовля привезли у лікарню, свій день народження якраз відзначала медсестра Вікторія. Вона й назвала дівчинку своїм іменем, що означає «перемога». І це не випадково. Адже, пролежавши під мерзлою землею стільки часу, дівчинка перемогла смерть!
Віка народилася з вагою 1800 грамів, ще місяць лежала під «ковпаком» у дитячій лікарні. Вона була дуже слабенька. Далося взнаки тривале перебування під землею, від чого постраждав лівий бік. Одна ручка тонша і коротша, ліве вушко майже не чує. Очевидно, коли лежала у землі, ручкою придушила бік, бо під ребрами і досі видно значну вм’ятину, через що дівчинка часто скаржиться на біль.
І хоча Покорські усвідомлювали, що дитина може мати букет болячок, через кілька днів оформили опікунство і забрали дівчинку.
– Коли Віку привезли з роддому додому, я була така рада, ніби сама вродила, – не стримує сліз Наталя. – Усі гуртом гляділи, бо вона ночами плакала. Часто боліє, і зараз возимо на обстеження, було запалення легенів. Місяців зо два з вушок і носика виходило чорне, бо ж попелу нахапалася в землі. Лікарі казали, якби лежала у піску, то задушилася б.
Віка знає історію свого народження
Тепер Віка – гарненька мила дівчинка. Впадає у вічі її густа розкішна коса, дбайливо заплетена мамою Наталею. Цього року вона відсвяткувала сім рочків і пішла у перший клас. Рахує, називає букви, читає, розповідає приємні моменти.
– А мені міліціонери подарки принесли! Планшета! – хвалиться. Про Віку не забувають і поліцейські, які її врятували.
Словом, звичайна жвава дівчинка, яка то тулиться до мами, то бігає по кімнаті, то із задоволенням позує для фото. З вигляду ніхто б і не здогадався, як ця дитина з’явилася на світ. А коли про це заходить мова, враз замовкає і уважно слухає нашу розмову та щось додає від себе. Виявляється, дитина змалку знає історію свого народження. Адже батьки розуміють, що рано чи пізно вона все одно дізналася б. Та й як це приховаєш? Коли усі навколо, вражені нелюдським вчинком горе-матері, не можуть забути цей дикий випадок?
– Це ж не скриєш. Спочатку передачі про Віку часто показували по телевізору, бачила себе. Ми помалу розказували, – зізнається Наталя. – То вона на Інну казала «коп-коп». Буває, щось питає про єї. Зараз не дуже понімає, а як виросте, хто зна, що буде на душі.
Цікавлюся, чи бачила біологічна мати Вікторію. Виявляється, що так. Коли вона відбула майже три роки ув’язнення, подзвонила до Наталі, що хоче до Віки. Зустрілися в кафе у Березному. Вона підійшла, поцілувала дівчинку – і все. Душевного тепла від неї не повіяло. Та хіба це дивно? А Віка насторожено поглядала у її бік і тулилася до мами Наталі. Наступного разу, коли випадково зустрілися, Інна й словом не обізвалася.
– Ми в лікарні були, – раптом додає до маминої розповіді Віка.
– А то якось прийшла до нас, наробила переполоху, – згадує Наталя. – Кричала, схопила молотка і гонилася за моєю вагітною дочкою. Віка плакала, просила: «Мамо, не віддавайте мене». Так перелякалася, що ходила за руку з виховательками.
– Вона хотіла мене забрати, – пояснює дівчинка.
У Інни думка відібрати Віку з’явилася ще у в’язниці. Навіть зверталася на телешоу до екстрасенсів. І у телепередачі з камери солодким голосом клялася, що любить усіх своїх дітей і хоче їх повернути. Та Покорські запевнили: поки живі, Віку їй не віддадуть. Хоча навіщо їй дитина, якщо після ув’язнення веде звичний для себе спосіб життя. До речі, її навідує найстарша дочка.
– Головне вже до нас діла не має, – усміхається Наталя.
Наталя рік була прикутою до ліжка
Для Наталі, цієї милої, веселої, привітної жінки, з обличчя якої не сходить щира усмішка, не шкодуємо найліпших компліментів. І низько кланяємося за її чуйність, доброту та милосердя. Адже маючи дрібних сина і дочку, прийняла у свою сім’ю ще трьох малих дітей свекрухи, коли вони лишилися круглими сиротами. Найменший ходив у третій клас, найстарша – у сьомий. Фактично вигляділа їх змалку, бо їхня мати хворіла.
– Чого гріха таїти, непросто було, – сміється Наталя. – Дівчина вже вийшла заміж, купили їй спальню, пральну машинку, все необхідне. Ще один хлопець окремо живе, його забезпечили будматеріалами на хату. Менший з нами.
Це зараз Наталія з чоловіком живуть заможно у великому новому будинку. А був час, коли разом важко трудилися по заробітках, щоб купити стареньку хату. Ще й, до того ж, з Наталею трапилася біда. У 27 важка хвороба спини на цілий рік прикувала до ліжка. Доглядали чоловік і мама. Та завдяки лікарям і процедурам помалу стала на ноги. І після цієї біди не побоялася прихистити свекрушиних сиріт та дати сімейне тепло маленькій дитинці! Чоловік і далі їздить на заробітки, а Наталя хазяйнує вдома, тішиться малими внуками та своєю Вікою, яка так схожа на її рідну дочку.
– Любиш маму? – питаю дівчинку.
– Дуже, – міцно обіймаючи Наталю, ніжно цілує її.
Олена ПАВЛЮК, Рівненська область
Фото автора
Передрук заборонено!
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!