18 квітня у Свято-Успенському чоловічому монастирі села Сокіл Луцького району відбулася знаменна подія. Архімандрит Яків Мільян у присутності братії Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря та сестер Петро-Павлівського жіночого скиту Жидичинського монастиря звершив постриг у малу схиму насельника тутешнього монастиря. Йому співслужили декан монастирів архімандрит Константин (Марченко) та архімандрит Святополк (Канюка). Новопострижений монах носитиме ім’я на честь апостола і євангеліста Іоана Богослова.
Оскільки монастир у Соколі парафіяльний, тож присутніми на цій події, що традиційно проводиться лише в колі ченців, змогли бути жителі села та журналісти.
І нарекли його Іоаном
Під вечір того дня соколяни поспішали до старовинної Успенської церкви, якій уже понад пів тисячі років, аби взяти участь у цьому дійстві. Від високих склепінь та вузьких вікон, що розташовані високо вгорі, у храмі напівтемно. Мерехтіння свічок і лампад, ледь чутний голос священника, котрий читає молитви, тихий піснеспів – усе налаштовує на урочистий лад.
І ось відкриваються вхідні двері церкви – і на порозі постає послушник Олександр. Босий, з непокритою головою, одягнутий лише у довгу білу сорочину, що, здається, підкреслює світлість його намірів. Він з покорою і смиренням повзе до архімандрита Якова Мільяна, котрий стоїть у центрі храму. Попереду два монахи несуть запалені високі свічки. Інші оточили Олександра з обох сторін, захищаючи своїми мантіями його шлях від сторонніх поглядів. І все ж на мить можна розгледіти його обличчя: суворе і мученицьке. У присутніх на очах сльози. І душевне потрясіння.
Процесія наблизилася до архімандрита Якова. Ледве завмерли слова невидимого хору, як він торкнувся спини Олександра, що ниць розпростерся біля його ніг.
Найурочистіша частина дійства – чин постригу у монахи. Кожне слово архімандрита звучить як дороговказ. І як засторога. Присутні у храмі, не втаємничені в особливості чернечого життя, мали змогу при цьому задуматися над тими істинами та спокусами, які стають щоденними в житті ченця. І чи може людина назавжди відмовитися від світського життя, щоб служити лише Господу? Та Олександр твердий у своєму рішенні. Тому на кожне запитання архімандрита Якова твердо відповідає: «Так!»
Тоді священник тричі кидає на підлогу ножиці, даючи послушнику останню можливість для зміни свого рішення. І тричі Олександр піднімає їх і простягає своєму духовному батькові, даючи обітницю незрадливо служити Богові. Священник зістригає з нього волосся і нарікає Іоаном – на честь великого апостола і богослова. Гучно б’ючись об склепіння, пронеслось по храму триразове: «Господи, помилуй»…
Обрізання волосся з голови символізує зречення від власної волі й цілковите упокорення волі Бога, довічну Йому обітницю. Так чоловік назавжди покидає наше суєтне світське життя. Символічно, що в цей час за стінами храму зловісно завиває вітер – ніби якась зла сила хоче завадити чоловікові виконати його велике бажання.
Від спокус тепер його рятуватиме Господь
Олександра облачили в чернечий одяг на знак того, що він приймає «приємне ярмо Христове». Взули в сандалії, щоб був готовий завжди благовістити мир цьому світові та поспішав виконувати послух. Одягнули хреста у знак великого духовного подвигу й аби міг протистояти усім хитрощам диявольським. І дали в руки свічку, щоб від неї лилося світло його добрих справ.
Нововисвяченому монаху Іоану побажали великої віри, яку мав святий, котрий подарував йому своє ім’я. А також самовідданої праці і великої турботи не лише про себе, але й про всю у Христі братію. Попередили, що спокус буде дуже багато. «Та переборюй їх і ніколи не впадай у відчай, коли у чомусь спокусився. Завжди пам’ятай: Господь постійно з тими, кого обирає. Він невидимо завжди стоятиме поруч, підтримає і допоможе», – такими словами завершив урочисте дійство архімандрит Яків Мільян.
«Я йшов до цього довгі роки…»
Поки відбувалась урочистість, серед присутніх у храмі помітила невисокого чоловіка, котрий явно був не з місцевих. Він постійно витирав сльози.
– Так, я тато Олександра. Живу у Луцьку. Що відчуваю сьогодні, коли мій син прийняв чернечий постриг? В душі якесь і сум’яття, і гордість за нього, – розповідає Ігор Федосійович. – Звісно, коли Олександр повідомив нам про своє рішення, не буду приховувати, просили його добре подумати. Бо ж дороги назад немає. Та я, як батько, знаю, що то не спонтанне бажання. Він з дитинства тягнувся до церкви, прислужував. Так, до нині жив світським життям. Має дві освіти, зокрема, вищу інженерну. У нього була сім’я, він просто обожнює свою доньку, студентку Волинського національного університету. Коли ще тільки прислужував тут, вона часто навідувала його. Як буде далі? Час покаже».
До нас приєднується й новоспечений монах Іоан. Високий, ставний, з лагідними очима, просто красивий чоловік. Вітаю його і прошу відповісти на питання, що спонукало на такий крок. Адже, погодьтеся, складно добровільно відмовитися від усіх життєвих принад, від мирського світу, від рідних і друзів. Це втеча від якихось негараздів?
Він посміхається:
– Думаєте, що піти служити в монастир мене змусили якісь незвичайні обставини? Ні, нічого подібного. Це дуже зважене рішення, я йшов до нього не один рік. Мене ніколи не вабило світське життя. А от прислуговуючи у храмах, завжди відчував незвичайне піднесення. Був висвячений у диякони настоятелем храму Архістратига Михаїла в Рожищі. З радістю перейшов жити у Свято-Успенський монастир у Соколі. Тепер це мій дім, тут служитиму Господу. Повірте, у кожної людини є місце в цьому житті. Моє – тут, у монастирі. Молитиму Бога за щасливу долю України».
Раїса КОЗАЧУК
Фото Раїси Мацюк
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!