Аня була одиначкою у батьків – і з дитинства ні в чому не знала відмови. Вона мала найкращі наряди, якими хизувалася перед подругами у невеликому райцентрі. Хлопці штабелями лягали до ніг красуні. Вона ж помикала ними як хотіла. Серйозного ж нічого ні з ким мати і не збиралася: не її «масштабів» були. Після закінчення школи у красуні і відмінниці попереду були і значно перспективніші кавалери, столичний вуз. Серед тих, хто мовчки зітхав за неприступною гордячкою, був і однокласник Сашко. Хлопець не мав ніяких шансів – його мама сама ставила на ноги, без батька, який безпробудно пиячив. Працюючи санітаркою у лікарні, великих статків не заробиш. Тому Саша як міг допомагав, підпрацьовував в автомайстерні. Не до дискотек було хлопцеві. 

Після училища і служби в армії Саша поїхав заробляти копійку за кордон – у Німеччину. Оскільки техніка у його руках буквально «співала», то господар цінував працьовитого українця і гарно платив. Він і собі мав на хліб і до хліба, та мамі висилав – більше їй не треба було працювати. Так, збираючи євро до єврика, Сашко спромігся купити будинок у рідному селищі, відкрив власну автомайстерню, став завидним женихом. Сусідка Юля аж із штанів вистрибувала, так хотіла йому сподобатись. Та він все не міг забути своє перше кохання, тому з дівчатами зустрічався, але надовго стосунки не зав’язувались. 

Життя у райцентрі йшло розмірено і тихо. Сашковій мамі не терпілося внуків бавити. Вона щодня йому «капала» на мізки: придивись до Юлі, гарна дівка… І таки добилася свого. До того ж, Сашко і сам почав на малесеньких діток заглядатися, захотілося і своє маля до серця притиснути. Хто ж буде його мамою – байдуже. Це ж не Аня. 

Тому знатно відгуляли весілля з Юлею. За місяць дізналися радісну новину – стануть батьками. Мав народитися син. І коли до довгоочікуваної події залишалося два місяці, у селище несподівано приїхала Сашкова любов.      

***

Після школи Аня вступила до престижного вишу, стала фінансистом. Отримала посаду у солідному банку. Все було – кар’єра, квартира, машина. От тільки з особистим життям не складалося – кого вона хотіла, тому була не потрібна. А кавалерів, які за нею упадали, не сприймала вона. Так за 30 років дівці перевалило. Батьки пішли із життя один за одним: спочатку від інсульту помер тато, за ним у вічність відійшла і мама. У рідному райцентрі залишилася спадщина – будинок. Якось зателефонували сусіди і сказали, що на будинок нагодився покупець. Так і опинилася через багато літ у своєму селищі. Якраз у школі організували зустріч випускників. Прийшла на неї і Аня – вся із себе доглянута: у модній сукні з дорогого бутика, брендова сумочка, туфлі, норкове манто, діаманти… Очей було не відвести. 

У бідного Сашка аж дихання перехопило від хвилювання. Якою ж стала його кохана! Несміливо підійшов, запросив на танець.    

Як тільки рука лягла на її талію, в Ані мурашки пробігли по тілу, в очах потемніло, а серце впало кудись у п’ятки – такого з нею ніколи не було. Вмить зрозуміла – пропала. Яка ж вона була дурненька, що шукала своє щастя десь далеко по столицях! Воно ж жило на сусідній вулиці! І байдуже, що у нього вагітна дружина! Вона його хоче… і край! Що їй до людського осуду і до законів Божих! Хіба любити гріх? Гріх залишити своє щастя іншій, нехай і законній вагітній дружині. 

А Сашко і не сильно пручався. З того вечора закохані не розлучалися. Чоловік все вирішив швидко: відписав будинок Юлі, яка від горя тільки руки заламувала і голосила, збув бізнес, забрав маму і подався за Анею до столиці.  

Не захотів приїхати навіть, аби новонародженого сина побачити. Коли мати несміливо докоряла: 

– Як же так, там же твоя дитина?! Вона ж ні в чому не винна?!

Сашко відрубував:

– Не хочу бачити того, кого народила нелюба жінка. Хай радіє, що по судах не таскається, бо гроші сам висилаю. Хватить з них. 

Підтримала чоловіка й Аня:

– Нащо дивитися на дитину, з якою не живеш і яку не можеш виховувати? Тим більше, у нас скоро буде з ким гратися! – повідомила гарну новину жінка.

Так у родині «закрили» тему Сашка-молодшого, який тільки-тільки з’явився на світ. Про хлопчину не згадували довгі роки. Тільки бабуся потай ходила на пошту раз в рік, висилала гроші першій невістці на день народження внука. А та натомість – фотографії малого.

***

Саша з Анею буквально пилинки здували зі свого Назара. Який же він милий і кумедний! Як смішно морщив носика і лепетав: «тятя»! А талановитий який! З п’яти років займався бальними танцями, в десять ще й на карате пішов. Вчився в гімназії з поглибленим вивченням іноземних мов – у 12 років майже вільно говорив англійською та іспанською… Аня ж з Сашею жили душа в душу, вони були такими  щасливими!

І тут як грім серед ясного неба – у хлопчини виявили лейкемію. Більше року Саша з Анею боролися за життя сина. Лікувалися в Ізраїлі. Для цього продали майже все, що мали – квартиру у столиці, машину, Анині діаманти і шуби з натурального хутра… Проте гроші нічого не вирішили.   

Назару після численних хіміотерапій ставало гірше. Лікарі казали: хлопця може врятувати лише пересадка кісткового мозку. Потрібен донор-родич. Тато і мама, на жаль, не підходять. От якби був брат чи сестра…

 ***

Сидячи у сина в реанімації, Аня раптово згадала про те, що десь у далекому райцентрі у її Назара є брат. Він міг би стати донором! Сьогодні хлопцю 16 років. Але як вона погляне у вічі йому і Юлі? Скільки принижень доведеться пройти! Декілька днів зважувала, як поїхати. Проте коли Назарчику стало геть зле, відкинула всілякі сумніви. Головне – врятувати сина! 

І от Аня першим же потягом помчала на малу батьківщину. Рідне селище зустріло її непривітно: сірі хмари давили на голову, а з неба капала дрібна мжичка. Та жінка нічого не помічала. От і колишня Сашкова хата. Штукатурка посипалась, вікна нефарбовані – видно, що господаря немає. Постукала у двері. Відчинила товста жінка у брудному халаті і з масним волоссям. Ледве впізнала у ній Юлю. Почала з порога розповідати про хворобу сина, просила змилостивитися і допомогти. 

– Це ти мені говориш про милосердя?! А ти це слово згадувала, коли від мене пузатої чоловіка забрала? Чи ти думала, що грішми відкупилися? Хоч разочок приїхав би батечко і подивився на свою кровинку! То ти, гадюко, у всьому винна, не пускала! – крізь гнилі зуби прошипіла Юля. Її злий погляд буквально втоптував Аню у підлогу.     

– Мамо, досить! – раптово пролунало з кімнати. – Я все чув. Коли їхати? На порозі стояв високий і статний юнак.  

Аня була готова навколішки стати перед ним і руки цілувати. Але її ніби заціпило: як же вони схожі з Назарком! 

– Потяг пізно ввечері, – тільки і змогла промовити побілілими губами жінка. 

Вранці вони були уже в лікарні. Аня немов на крилах летіла довжелезними коридорами. У її сина з’явився шанс жити! Треба швидше сказати по це лікарю, щоб зробити аналізи і провести операцію. Увірвалася в його кабінет і… 

Лікар подивився на Аню з-під окулярів важким довгим поглядом:

– Дві години тому Назар помер. Ви не встигли…