Полювання на відьом було не тільки у Європі, а й на українських землях. Дикі факти спалювання упирів, як називали на Галичині чаклунів, описав відомий письменник Іван Франко. Ці жахливі розповіді, від яких холоне кров, переповіла його мати, яка була свідком тих страшних часів.
Мертвий упир оживає в труні
У народі казали, що упирів можна легко відрізнити: спати лягають ногами до образів і мають обличчя червоне та очі яскраві – це тому, що смокчуть чужу кров і проколюють внутрішні органи. Та найлегше впізнати їх після смерті. Вони роблять чудасії на своєму похороні: насилають бурю, вітер, який ламає древка хоругов, і навіть випадають з гробу просто у багнюку. Про таких кажуть: «Танцює по смерті». Щоб мертвий упир не шкодив живим, люди вірили в один помічний спосіб: треба розрити його могилу і порубати труп.
Упирі були в рідному селі Франка Нагуєвичі (Дрогобицький район Львівської області). Мати письменника згадувала, як одного разу захворів багач. Хтось порадив завезти у Бусовище до сліпого чоловіка, бо лише він зарадить. Але той незрячий чаклун навідріз відмовився лікувати. Мовляв, колись боровся з нечистою силою, і за те свої очі стратив. Та хворий пообіцяв найкращих волів. Зачувши про винагороду, став вмовляти сліпого батька і син. І тоді чарівник погодився. Повезли його у поле, він впав на землю і винюхував її, як пес, а тоді наказав копати. Коли розгребли, то побачили кістки. Старий над ними до ранку щось шепотів, сварився, а потім назад закопав. Через кілька днів сліпий… помер, багач одужав, а син чаклуна забрав собі пару волів.
На кого вказував хлопчик – того кидали у вогонь
Холера 1831 року косила не тільки Європу, а й Галичину. У розпал епідемії страх перед смертю доводив народ до безумства настільки, що палили людей, яких вважали упирями, котрі накликали хворобу. У Нагуєвичах в той час щодня ховали по п’ятдесят мерців. І зарадити біді не могли.
Та одного дня семирічний хлопчик Гаврилко сказав дітям, що люди мруть від упирів, які смокчуть їхню кров, і зізнався, що він… сам упир, і кров мами й тата найсмачніша. Нажахані дітлахи розбіглися по хатах і розказали почуте батькам. Зі страху на окраїну села зігнали усіх жителів. Один чоловік носив на руках Гаврилка, а той серед селян «впізнав» сім упирів. Бо у них шматкою були перев’язані коліна – люди вважали, що так хвороба їх не візьме. Хлопчик сказав, що біду припинить смерть чаклунів. Тих, на кого він вказав, вкинули у вогнище. Один чоловік дивом зумів утекти. Інших спалили, декотрі зізналися, що вони справді упирі.
Коли у Нагуєвичах перестали вмирати, приїхала комісія, забрали чоловіків, які палили чаклунів. Їх засудили до… 12 тижнів тюрми.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!