60-річний Олег Андрійчук із села Васьківці, що на Шумщині, не уявляє свого життя без мотоцикла. Він на ньому і на байкерські зльоти їздить, і траву косить. Скільки поміняв їх у своєму житті – не перелічити. І сьогодні в гаражі стоять 10 залізних коней.
А перший свій мотоцикл пан Олег купив у 21 рік після служби в армії. Це був потужний та недешевий на той час «Иж-Планета Спорт» або «ПС».
– Я зразу заявив батькові: «Хочу купити мотоцикл». Він тоді був майстром з виготовлення ринв і непогано заробляв. Каже мені: «Працюй зі мною і купимо машину!», – згадує чоловік. – А нащо мені та машина? Я ж хотів мотоцикл, то й пішов на роботу і сам на нього заробив.
Саме на тому своєму першому омріяному «коні» і потрапив у жахливу аварію, яка перевернула життя.
– Їхали вдвох зі знайомим. Перед нами – автобус, водій не увімкнув поворот, а просто загальмував серед дороги: там був ремонт, купа щебеню. З другого боку їхала машина. Впали ми на щебінь. Я ще глянув на свого пасажира, він піднявся. А в мене... нога повністю відбита. Доставили в Остріг у лікарню, там її пришили. Та почалася гангрена, тож ногу відрізали, – розповів чоловік.
Разом з ногою він втратив і дівчину, з якою думав пов’язати свою долю. Навіщо їй, молодій і гарній, був каліка? І як тільки тоді вдалося не зламатися? Усміхається, що допоміг мотоцикл. Він так хотів на нього знову сісти і проїхатися, що як тільки вийшов з лікарні, цілими днями проводив у майстерні, щоб полагодити. І знову його осідлав! З часом навчився ходити з протезом.
Тоді ж помітив, що дуже приязно стала йому усміхатися його знайома Таня, до якої ставився раніше по-дружньому. А після аварії глянув на неї іншими очима. Вона не побоялася вийти заміж за безногого хлопця, народила йому трьох дітей. Прийняла і його захоплення мотоциклами. Він їх купував, ремонтував, продавав. Були і дві машини. На одній із сім’єю навіть перевернулися. На щастя, без особливих наслідків.
– Відчуття, коли ти їдеш на мотоциклі і в машині – не порівняти. У мене був «Сузукі», так я на ньому до 165 кілометрів розганявся. Коли на нього сідаєш – відчуваєш свободу, жити хочеться.
Чоловік із Васьківців був завжди примітним учасником різних байкерських «зльотів»: у шкіряній жилетці із нашивками різних українських мотоклубів, свого залізного коня він сідлав за допомогою палиці. Хоча не любить, коли його називають байкером. Про себе каже: «Я мотоцикліст». Для Олега Андрійчука мотоцикли не просто захоплення, а й знаряддя праці.
– А що я без двоколісного? – розмірковує чоловік. – Я з його допомогою і город орю, і бороную, і гній розкидаю, і картоплю виорюю, і кошу. Та й внуків до лісу і річки вожу.
Любов батька до залізних коней перейняв син, який підкорює дороги на Хонді. Сам же Олег Андрійчук каже, що їздитиме на мотоциклі, поки його сил стане.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!