Жінка, від якої немовлям відреклися рідні батьки, народила трьох дітей і взяла під опіку четверту!
Був хресним татом, став рідним
Путівку в життя дівчинці дала Катерина Худа із села Білин Володимир-Волинського району. Жінка була бездітна. Поки чоловік жив, категорично був проти того, аби взяти на виховання дитинку із сиротинця. І коли Кася (так жінку звали по-вуличному) овдовіла, відразу поїхала до Луцька у Будинок маляти.
– Я нічого не підозрювала, – згадує Ольга. – Вона мене дуже любила, ні в чому відказу я не мала. Єдине, що вона була дуже старша. Пам’ятаю, я йшла в перший клас, а мама – на пенсію. Однокласники з мене сміялись. І щоб позакривати роти, я носила їм солодощі… Це тепер я розумію: неважливо, яка в тебе мама, головне, щоб вона була.
Оля зізнається, що в дитинстві чула, як діти її називали «дітдомівка», але поговорити на цю тему з матір’ю не наважувалася. Каже, боялася її цим образити.
Жінка рано вийшла заміж. Перший чоловік Віктор був родом з Луганщини. Та життя не склалося. Від нього залишилася дівчинка, яку назвала на честь мами – Катрусею.
Стати хресним татом Ольга покликала свого односельчанина Василя. Той старався опікуватись і дівчинкою, і її мамою з бабусею. Бо ж як у хаті без чоловічих рук? Приходив то одне допомогти, то інше. А потім залишився з ними жити.
Що нерідна, дізналась, як удруге вийшла заміж
Якось у хату прийшли свати. Оля мимоволі підслухала уривок з їхньої розмови з мамою Катериною: «Ну зізнайся, що ти Олю з Луцька привезла». Тож перепитала, чи це правда. І жінці ніде було діватися – розповіла дитині всю правду. Сказала, що інші батьки не хотіли її брати через велику родиму пляму на лобі.
Оля пробувала знайти родину, але єдине, що вдалося дізнатися, то це прізвище рідної матері: Татусь. Тим часом жінка знову завагітніла. Вона працювала поваром, і одного разу перекинула на себе окріп. У важкому стані її доправили до лікарні. Рятувати треба було її життя, про маля, що носила під серцем, лікарі радили забути. Але Оля переривати вагітність категорично відмовилася. На щастя, вона викарабкалась. І дитя зберегла. Правда, друга доня народилася з патологією – у неї було подвоєння нирок. Однією з причин виникнення аномалії медики називають отруєння медичними препаратами під час виношування дитини…
– Про те, що Людочка має особливість, ми дізналися, коли вона навчалась у шостому чи сьомому класі, – розповідає Ольга Сергіївна. – Тоді дочка мала сильний бронхіт, тож довелося лягати в лікарню. Там під час узі й виявили аномалію. До речі, усі чотири нирки в неї працюючі. Нам казали, що в дитини можуть розвинутися пієлонефрит чи інші захворювання нирок. Але, дякувати Богу, поки особливих проблем з ними нема. Правда, в Люди часто болить спина і вона дуже худенька. До речі, вона вже сама мама, народила трьох синів – Тимурчика, Ореста і Єгорчика! Усіх діток виношувала більш-менш добре, пологи проходили без ускладнень. Правда, народжувала їх у Луцьку в пологовому. Разом з чоловіком Ігорем вони живуть у Локачинському районі в селі Привітне.
Хлопчик двічі був у стані клінічної смерті
Андрій з племінником Єгорчиком
Після Людочки в Ольги та Василя народився син Андрій. І тоді сім’я пережила справжнє потрясіння. У хлопчика десь через кілька місяців від народження почали синіти губки. Невдовзі він став задихатися. Лікарі, обстеживши дитину, виявили, що в немовлятка… полікістоз легені! І негайно скерували на операцію до Києва. То було на свято Андрія, 13 грудня.
– Що ми тоді пережили – одному Богу відомо, – намагаючись сховати сльози за посмішкою, далі розповідає Ольга. – Він двічі в нас був у стані клінічної смерті. Аби сина врятувати, спродали всю господарку. Але вижив, хоч і не має однієї легені! А ще в нього астигматизм, тож у житті йому нелегко. До повноліття мав групу інвалідності. А зараз…
Ольга Сергіївна зневірено махнула рукою. Щиро розповіла, як трудно було Андрійкові дитиною проходити перекомісію. Якось син навіть сказав: «Мамо, не плач і не принижуйся, якось дамо собі раду». І коли треба було переоформлятися на «дорослу групу», він просто не пішов. Тепер гарує за кордоном – ремонтує в Польщі яхти та човни.
Є у жінки ще один син – прийомний, Ромчик. Дитя прибилося до Резів не випадково – вони живуть… неподалік його рідних батьків, тож товаришував з Андрійком. Якось раз попросився залишитися в них на ніч, удруге, бо вдома жилося погано. Так «нелегально» мешкав з новою родиною майже рік, поки маму й тата через зловживання алкоголем офіційно не позбавили батьківських прав.
Брати-сестри спілкуватися
не захотіли
Нещодавно Роман повернувся з армії, де відслужив строкову службу. Запитую в Ольги Сергіївни, чи навідується хлопець у рідну домівку.
– Ромі вже минуло 22 роки. У нього тато помер, а мама жива. Я кажу, щоб до неї забігав, бо ж інакше не можна. Хоч він давно мамою мене називає, – зізнається жінка.
– А свою рідну маму згадуєте у думках? – запитую.
– Зараз рідко, – щиро каже. – Я ж нещодавно знайшла всю свою родину. Допомогла випадкова знайома, з якою разом лежала в лікарні. У неї хтось із родини працював у Луцьку в Будинку маляти. Підняли документи, дали мені адресу рідної мами Віри Татусь. Як я її хотіла побачити – серце з грудей вискакувало. Але за вказаною адресою у Луцьку її не було. Як виявилося, вона мене покинула з двома старшими братами й подалася на заробітки в Росію, в Уссурійськ. Там народила ще кількох синів-дочок. А померла давно, ще у 1985 році. Там родина не дуже благополучна. Хтось у в’язниці сидів, хтось позбавлений батьківських прав на дітей. Я проявляла інтерес, хотіла з ними спілкування, дружби, писала, дзвонила. Але вони якось холодно віднеслися. Так ниточка й обірвалась. Якось одна знайома мені сказала: «Яка ти щаслива, що попала в хороші руки». Й справді, хтозна, як би моя доля склалась, якби потрапила в Росію. А так жалітися гріх. Дуже тішуся, що маю роботу, яка теж для мене як сім’я.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!