Анна Тимощук з Рожища зворушливо звернулась до сина, якого знайшли мертвим у Стиру.
Вірш опублікувала вона на власній сторінці у Фейсбук.
«РОМЧИКУ!!! Мій найдорожчий і найрідніший СИНУ!!! Мій Ангел, моє сонечко, моє золотце, моя квіточка, моя надія,опора і сенс мого життя!!! Сьогодні тобі мало би виповнитися 8... Тепер тобі назавжди залишиться 7... РОМЧИКУ!!!
Ти народився на світ в такий прекрасний день,коли вся природа довкола буяє життям.Ти ріс такою хорошою і життєрадісною дитиною. Все хотів знати, вміти, вчитися. Ти так любив життя!!! РОМАНУ!!! Ти гілочка нашого родинного дерева життя; гілочка, яка вже ніколи не зацвіте і не дасть плоду...
В щасливу і благословенну днину
Мені тебе подарувало небо, сину.
Те ж небо з висоти на мене впало
В той день, коли тебе не стало.
Ти біля мене був, як янгол Божий.
Я вірила: з тобою все я зможу.
З тобою сонце радісно сміялось,
Життя глибоким змістом наповнялось.
Ангеликом тебе я називала.
Напевно, вже тоді я відчувала,
Що посланий мені ти ненадовго з неба…
Твоє плече – надійне, незрадливе,
До щему в серці руки турботливі.
І чуйність, жага до життя від Бога,
Мета – змінити світ, сходити всі дороги.
І прагнення усім допомогти.
Не тліти у житті. Горіти!
Як ти спішив, мій сину, жити!
І мрії, мрії про свою сім’ю щасливу…
Ти завжди вірив, сину, мов маленький, в диво…
Немовби знав, що більше днів не буде… тут, на Землі…
Жорстока доля сина хоронити.
І залишитися БЕЗ ТЕБЕ жити.
І марити щодня тобою,
Та просинатися зі сну в страшному болі:
Немовби скинули тебе з скали на камінь…
І серце на шматки… Ті гострі і пекучі.
Збирати їх… І знову починати.
Шукати сили, вчитись дихати,
До світу привикати… БЕЗ ТЕБЕ!!!
Ти – я, я – ти.
Ти житимеш завжди в моєму серці.
Ти – в крапельці роси,
в зірках на небі.
Ласкаво промінцем мене торкнешся,
Обіймеш ніжно вітерцем легеньким,
До мене голосом пташини відізвешся,
Метеликом ти сядеш на долоні.
Завжди невидимий…
Але такий близький та рідний!!!
Ведеш мене ти лагідно за руку,
Як я колись тебе малим водила.
І крилами своїми помагаєш,
Коли мене вже залишають сили.
Мій рідний! Ти своїм життям
Забарвив небо,
Вніс нові кольори ти веселкові.
В моїм житті ти – щастя океани,
Які стікають зараз морем сліз в безодню...
Якби дозволив Бог нам обмінятись…життям.
Повір, Романе, зовсім б не вагалась,
А з вдячністю б цей щедрий дар прийняла,
Щоб ти живим був не лише в моєму серці,
А й наяву...
Якби… якби… якби…
Ці мрії нездійсненні.
Люблю тебе допоки моїх днів!!!
Як же важко жити без тебе!!! Я вже ніколи не почую твій голос, не прийдеш і не постукаєш у двері і ніколи не скажеш: «Мамо, я вже дома!!!» А я вже ніколи не зможу тебе пригорнути до себе, обійняти і поцілувати, ніколи не зможу вручити тобі в руки подарунок...
Сьогодні я дарую тобі свою щиру молитву, безмежно любляче материнське серце і білі троянди.
Ділилось горе на дві половини
Стогнало серце: «Не моя це дитина»,
А розум в метанні між смертю й життям
Благав: «Почекай... він живий... він ще там...»
І так у ваганні впізнали дитя,
Що ангелом став, залишивши життя
Клекоче душа, пламеніє буття...
Невже їх Романко пішов в небуття?
А небо обійми свої відкрива,
І з сумом приймає чергове життя.
Лиш батько і мати в зажурі важкій,
Плекали надію, що син їх живий...
Я й досі не вірю, що тебе немає, лиш свічка і твоє фото на столі з чорною лентою повертає мене в реальність... СИНОЧКУ!!! Хочеться кричати на цілий світ, а голосу немає. Моя єдина кровинка, мій Ангелику!!!
«Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя...»
Василь Стус
Дякую тобі, СИНОЧКУ, за все, за те, що ти був у моєму житті!!! Дуже рано ти пішов від нас і з цим важко змиритись. Ця рана ніколи не заживе. Але я вірю, що ти в Царстві Божому і тобі там добре. Люблю тебе всім серцем, мій Романку, мій світлий Ангеле, мій соколе!!! Царство тобі небесне і вічна пам'ять. Нехай земля тобі буде пухом. Спи спокійно, мій АНГІЛОЧОК!!! З Днем Народження!!!
«Моє щастя, мій синочку...
Усмішка – єдина...»
Пригортаю знов до серця
Фотокартку сина...
За слізьми не бачу личка,
Голосу не чую...
Знаєш, рідний, за тобою
Так тяжко баную...
І чекаю: зайдеш в хату,
Станеш на порозі,
Скажеш: «Мамо, не втомився
В далекій дорозі!
Поганяю ще футбола -
Прийду на вечерю!..»
«Сину, милий мій синочку!..» –
Відчинила двері...
Тиша... Пустка... Сліз немає...
Вимила розлука...
Жити мамі без дитини –
Невимовна мука...» – написала мама Романа Тимощука.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!