На Волині хлопець одружився з на 18 років старшою багатодітною жінкою
Волинь

На Волині хлопець одружився з на 18 років старшою багатодітною жінкою

2 серпня, 18:40
0
5
Сподобалось?
5

або Як Люба Ласкава долею Михайла стала

Вони живуть разом вже двадцять чотири роки. На той рік срібне весілля святкуватимуть. Коли Михайло пристав до 41-річної вдови з трьома дітьми, йому було лише 23. Та його мама була щаслива, коли почула про вибір сина. А знайшли одне одного закарпатець Міша Цубера і поліщучка Люба Ласкава на шевченковій батьківщині, на Черкащині…

Вона заміж виходила, а він тільки родився

Коли Люба Мись вперше виходила заміж у 1973 році, Михайло тільки народився. Свого першого чоловіка черкащанина Льоню Ласкавого дівчина зустріла у рідному Раковому-Лісі Камінь-Каширського району. Туди  його направили на роботу після закінчення меліоративного технікуму. Пішов хлопець до сільського клубу на танці, побачив Любу – і втратив спокій. Тому, як відслужив в армії, не знімаючи військової форми, приїхав відразу свататися.

 – Не хотіла я ніякого замужу. Плакала, впиралася, мені ж тільки вісімнадцять рочків було. А родичі  вмовляли, бо хлопець хороший з добрими намірами, не втрать шансу. І він затявся: «Без тебе не поїду – і край!» І я здалася, – згадує свій перший шлюб Любов Адамівна. – Швиденько розписалися в сільраді, весілля не робили, бо у серпні мій  тато помер, а ми одружилися у жовтні. І того ж дня поїхали на його батьківщину. Жили неподалік Кирилівки, де Тарас Шевченко народився. Льоня був хорошим чоловіком. Нажили з ним четверо синів. Та наше щастя рухнуло, коли загинув найстарший синок Геночка…

Люба привезла сина до своєї матері, щоб навчався у місцевому ПТУ, бо хлопець дуже гарно малював і хотів займатися різьбою по дереву. Та не судилося: його збила на смерть машина за якихось кільканадцять метрів від бабиної хати. Щоб заглушити біль непоправної втрати, жінка наважилася народити ще одну дитину. Сподівалася: раптом донечку Бог дасть? Але народився ще один синок. Чоловік після похорону їхнього первістка так і не відійшов і протягнув тільки два роки, хоч ніколи раніше на серце на жалівся.

 – Зібрався на старий Новий рік сусідів привітати. Коли виходив з хати, підійшов до коляски, взяв на руки Артурчика, притиснув до себе міцно-міцно. На порозі ще зупинився, подивився. Ніби прощався... Помер у чужій хаті від інфаркту. Так я зосталася сама на чужині з трьома хлопцями на руках:  Юркові – 12, Жені – 11, найменшому – 6 місяців. Прожила без чоловіка п’ять літ. А потім Бог послав мені Мішу, – ніжно обнімає за шию свою другу половинку Люба.

Такого батька, як Міша, треба ще пошукати!  

Приїхала на буряки бригада із Закарпаття, дев’ять дівчат і Михайло. Жили на квартирі неподалік Люби. Побачив він, як жінка сама косить, рубає дрова, і стало шкода вдовицю. Почав помагати по господарству. А там і любов сталася.

 – Хоча не хотіла я цих стосунків. Бо розуміла, що батька дітям ніхто не замінить. Та й різниця у віці яка – вісімнадцять років. Боялася, що його мама скаже. Він написав їй і повідомив, що бере жінку з трьома «причепами». Вона відповіла: «Бери кого хочеш, синочку. Пробач, що я в твоє життя влізла». Бо після армії вона насватала йому місцеву дівчину, в якої і корови, і вівці. Послухав матір. Але шлюб не вдався, не зміг простити їй зраду. Тому мати відчувала свою провину. От Мішка бере мене з найменшеньким Артурчиком, і їдемо ми в Закарпаття.

 – Переживала страшно! – згадує Люба перше знайомство зі свекрухою. – А вона так нас прийняла! Не знала, як догодити і де посадити. Я їй сподобалася.  Ранком тапочки мені до ліжка приносила. Дуже гарно гостювали там цілий місяць. Жили ми на Черкащині спочатку, а потім переїхали на Камінь-Каширщину, у мій Раків-Ліс, бо два старші сини  сюди перебралися. Так тут всі й осіли.

 – А як склалися стосунки Михайла з хлопцями?

–  Найменший татком називав, а для старших він як брат. Такого батька, як мій Міша, треба ще пошукати! Усім моїм хлопцям хати побудував від фундаменту, ремонти робив, ще з Черкащини їздив сюди помагати. Немає такого, що він не вміє. Та й сини мої теж усе роблять, по заробітках їздили, всьому навчилися. А як Міша на баяні й на акордеоні грає! Ніколи нот не вчив і не знає, а заграє, що не скажеш. Любить їсти готувати. Вранці встане перший і щось наварить. Тішиться онуками моїми й обожнює їх. До речі, ми живемо не розписані. Я не хочу своє прізвище від першого шлюбу змінювати. «Давай і я буду Ласкавий!» – він мені каже. Може, зберемося  на срібне весілля…

 – Невже все так райдужно у вашому шлюбі? І не сваритеся ніколи? – провокую на розмову мовчазного Михайла.

 – А чого нам сваритися? – посміхається у вуса чоловік. – То ж буває часом, але не надовго.

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО

Ніна РОМАНЮК


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися