У кожному селі, де буваємо у відрядженні, розпитуємо про наших читачів. У Чорнижі на Маневиччині «Вісник+К» передплачують майже дев’яносто людей. «А однією з найстарших читачок є бабця Параска Ляшук. Я їй навіть книжки Євгена Хотимчука виписувала», – розповіла нам начальник поштового відділення Світлана Шевчук.
У 31 рік лишилася вдовою з трьома дітьми
83-річна бабуся дуже жвава та говірка. Підтверджує, що «Вісник» любить читати, а найбільше її цікавлять книжки шеф-редактора Євгена Хотимчука, про які в анонсах розповідаємо. Тому й просила листоношу, щоб виписала «Дядька», «Чому дуби плачуть», «Женила сина Катерина». І хоч працюючи в колгоспі не заробила Параскевія Кіндратівна великої пенсії, але таки виділяє сотню-другу на передплату.
– А я сама собі хазяйка, на що хочу, на те й трачу гроші. Читати крепко люблю,– і виносить з кімнати ще й гору журналів «Люди і долі». – Нароблюся, а не ляжу спати, поки не прочитаю. Ще до вісімдесят літ все без окулярів бачила.
«Житєйські історії», як каже бабця, то найближче їй до душі, бо й сама має непросту долю. У 31 рік залишилася вдовою, мусила сама на ноги ставити двох дочок та сина. Тяжко трудилася в колгоспі.
– Всьо робила: льон полола, рвали вручну, у снопи в’язали, а потім машина молотила, і готове волокно здавали. Ой, трудно було, а платили копійки… – зітхає. – Тридцять років проробила, а як йшла на пенсію, то нащитали мені мізер. Але вижила, бо мусила. Треба картоплю садити, йду просити коні, а потім їм відробляю у наймах. Ой, мучилася, трудна доля вдови. Вже як діти виросли, зійшлася з одним чоловіком. Він файний господар був, столяр на всю округу, але помер уже. То 13 років я сама живу…
В одній руці – палка, а в другій – сапка
На подвір’ї поволі ходить пес. «Він такий старий, як і я», – сміється бабуся і гладить свого Шарика. А господиня за ним ще повільніше шкорбає, підпираючись двома палицями.
– Так я ще нічого, от тільки ноги підводять, – жаліється. – Але ще картоплі десять соток садю, помідорчики, огірки, кабаки. Щоб було що їсти і мені, і дітям. Вже й поцюкала все. В одній руці палка, а в другій – сапа, так і роблю. З того городу маю гору закруток. Як-то жартують: поназакривала для всіх святих і грішних! От тільки їсти нема кому, бо сама в хаті. Дочка з Луцька навідується. Няня (соціальна працівниця – авт.) приходить. І поштальйонку завжди виглядаю, щоб газетку забрати.
Розраду має бабуся у внуках. Переживає, бо двоє воювали, один і досі на передовій. Тому й просить у Бога швидкого закінчення війни, щоб російська нечисть покинула нашу землю.
З бабусею Параскою наговорилися про все: і про війну, і про гриби, і про городи та читання. А коли дістали фотоапарат, вона заметушилася:
– Ой, не фотографіруйте! Почекайте, я хустку файнішу найду. Ото дожилася баба, ще в газету попаде! Дякую крепко, що заїхали до мене. Здоров’ячка вам та спокою на всій землі.
Коли вийшла з хати причепурена, просимо, щоб книжки нашого редактора винесла, щоб з ними фото зробити:
– А нема їх в мене, – розвела руками. – Мала багато, а як перечитаю, то нашо їх вдома тримати? Я ж їх солити не буду, то роздаю людям – хай другі почитають. То всі його книжки тепер по вулиці ходять. А Хотимчукові передайте, хай нове шось пише, бо люде ждуть!
Руслана СУЛІК
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!