Галина ОШУРКЕВИЧ біля родинного будинку
Волинь

Заробив в Америці гроші і збудував дім на всю округу

26 травня, 11:12
0
0
Сподобалось?
0

Тут народився відомий волинський краєзнавець Олексій Ошуркевич

Будучи у відрядженні в Берестечку, на одній з вулиць побачили незвичайний будинок: з колонами, дерев’яним різьбленням. Уявили, який це красень колись був! А зараз похилився, дивиться на світ старими сивими вікнами. Зайшли на подвір’я і так, зовсім випадково, познайомилися з Галиною Ошуркевич – сестрою відомого волинського краєзнавця Олексія Ошуркевича.

Всі діти любили книжки

Галина Федорівна саме картоплю перебирала. І хоч була дуже здивована несподіваним гостям, радо погодилася розповісти історію родинного житла.

– Колись мій дід Ісаак їздив на заробітки в Америку, – згадує 76-річна пенсіонерка. – А коли повернувся, задумав звести ось такий дім – десь на сто квадратів, для своїх дітей. Може, це був 1907 рік, бо колись сусіди згадували, що на причілку висіли такі цифри. Певно, бачив подібне за океаном. Можна уявити, яким шикарним було те будівництво. Хто тоді робив такі колони та галерею? Так ми називали ці дерев’яні підмостки навколо другого поверху. Вони були пофарбовані у вишневий колір, стіни вибілені. Ох і краса! Дім спочатку мав один вхід, але коли донька Олександра і син Стратон створили власні сім’ї, то зробили два. Так тут всі й жили. Я добре пам’ятаю діда Ісаака: швець на всю округу. Невисокого зросту, розважливий. І баба Ксенія теж ніколи голосу не підвищувала. Обоє були дуже спокійні. Дід навчив зятя, тобто мого тата Федора, швецької справи. Чоботи продавали. Потім тато пішов на цегельний, я часто ходила йому допомагати. Мама Олександра ніде не робила, теж підсобляла батькові. Гляділа господарство, а як випадала вільна хвилина – бралася читати. Певно, і ми, троє дітей, у неї вдалися, любили книжки. Найстарший Олексій вчився на філологічному факультеті у Львові, середній – Григорій в цьому ж місті, але в медінституті. А я стала бібліотекарем.

Записав понад шість тисяч народних пісень

Григорій працював фармацевтом, але несподівано помер. Сім’ї не мав. Не знайшов своєї половинки і Олексій. Можливо, тому, що всього себе присвячував краєзнавчій роботі. Її любив найбільше. У першу наукову експедицію поїхав під час студентства в Шацький район. Там зібрав чимало народних пісень, записував особливі слова з місцевої говірки. І зрозумів, що зберегти давні традиції, фольклор предків – це його покликання. Довго працював у Волинському краєзнавчому музеї в Луцьку. Допомагав відкривати кімнати-музеї в селах, де зустрічав своїх однодумців, закоханих в історію. І навіть коли вийшов на пенсію, продовжував досліджувати культуру рідного краю. Олексій Ошуркевич залишив для нащадків багату спадщину: понад шість тисяч українських народних пісень, близько 900 легенд та переказів, 250 казок, майже 1 500 прислів’їв та приказок.

– Він жив тими пошуками, – згадує сестра. – Навіть коли приїжджав у відпустку в Берестечко, то мандрував до козацьких могил. Зустрічався зі старожилами, все їх розпитував. Часто бував у Каневі, Києві. Його знали і поважали всі. Брат мав звання заслуженого працівника культури України. У нього ще було чимало ідей, але онкохвороба забрала життя. Помер у 77 років. Поховала брата в Берестечку.

На жаль, коли була малою, Галина не цікавилася, що робив дід в Америці. Вона раділа просторому будинку, любила з висоти роздивлятися парк та перехожих. Не знає, як вдалося оминути родині розкуркулення. Так часто трапляється, що в молодості мало хто цікавиться історією свого роду. А потім вже й нема у кого розпитати. Батьки померли. Брати теж. Лишилася Галина Федорівна одна на ці хороми. Вона займає лише свою половину будинку. Білить її, доглядає. А в іншій – пустка. Тому і нищиться покрівля, осипаються колони, погнили дерев’яні галереї.

– І що, ніхто не хотів купити цей дім, щоб відновити? – запитую.

– Як хто надумає купувати, то хіба зі мною, – сміється пенсіонерка.

Оселя її біля місцевого парку. Місцина навколо дуже гарна.

– Парк назвали на честь мого брата, – додає Галина Федорівна. – Льоша любив тут прогулюватися. А тепер все заростає. Лише ворони на гніздах скачуть. Гамірно в них постійно. Вони каркають – і мені веселіше. Отак і живемо.

Руслана СУЛІК

Фото автора


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися