за повстанцями, які віддали тут життя за нашу волю
Герої не вмирають. Вони живуть, допоки живе людська пам'ять про них. Про своїх героїв, які загинули за волю України у далеких 40-х роках ХХ століття, у селі Рудка-Козинська Рожищенського району пам'ятають десятки років.
Освятили пам'ятник Довбушу
У День Святої Покрови на кладовищі зібралося чи не все село. Сюди, спираючись на ціпки, йшли старенькі люди, солідні чоловіки і молоді жінки... Причина поважна - освячувався пам'ятник загиблому 20-річному повстанцю Миколі Абрамовичу на псевдо Довбуш.
- Я не могла не прийти, - каже 92-річна Марія Якубівна Кулюк. - Так само, як цей хлопчина, загинув у війну і мій рідний брат. Він похований у Волосівці. На Покрову торік я туди їздила. А сьогодні прийшла вклонитися цьому хлопцю.
Першим на траурній церемонії слово взяв сільський голова Рудки-Козинської Микола Яцюк. Він розповів про історію Української повстанської армії, яку роками замовчували. Згадав односельців, що стали грудьми за рідну землю у важку годину. Подякував земляку Євгену Хотимчуку, головному редактору газети «Вісник + К», за небайдужість, щире серце. Адже саме його зусиллями на могилі повстанця було встановлено пам'ятник.
Із завмираючим серцем присутні слухали розповідь Віри Йосипівни Кучмук про те, як загинув молодий Довбуш у нерівному бою з енкаведистами. А все трапилося у червні 1945 року у неї на очах. Тоді Вірі Йосипівні було 13 років.
- Ми з братом коні пасли. Захотіли їсти. Ну, і побігли. А коли назад верталися, то кулі почали свистіти. Злякалися. Брат каже: «Заховайся за стовбур яблуні». Сад той прямо навпроти поля був. Як тільки ми стали, двоє хлопців з жита вибігли. Один впав зразу. Другий його підхопив, взяв попід руки і поніс. Через якийсь час двоє впали. Перший просив: «Добий мене, братику!» Той схилився над товаришем, вийняв пістолет, попрощався і - бах! Аж раптом знову із жита двоє вибігли. Підбігли до хлопця: «Ще живий». Взяли і притягнули до яблуні, де я стояла. Перев'язку зробили. В кишені папірець був, вийняли і прочитали ім'я: Микола. Відро води принесли, почали поливати. Але той помер. Досі перед моїми очима та картина стоїть. Потім вночі люди таємно поховали хлопця на могилках.
Обряд освячення пам'ятника і панахиду провели протоієрей Василь Шняк, благочинний Рожищенського району УПЦ (КП) і протоієрей Віталій Собко, голова інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії УПЦ (КП). Духовий оркестр Луцького міського палацу культури виконав Гімн України та «Боже, великий єдиний, нам Україну храни». Звучали повстанські пісні у виконанні Рожищенського хору церкви Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ (КП).
Історія загибелі молодого повстанця мало кого може залишити байдужим. Коли поетеса з Херсонської області Наталія Коломієць дізналася її, то прислала у редакцію вірш «Я повернувся, мамо», присвячений Довбушу.
Через півстоліття рукопис став книжкою
На Покрову у Рудці-Козинській відбулася ще одна непересічна подія - презентація книжки жителя села повстанця Олексія Пархомчука на псевдо Чумак «Повстанський літописець». Це упорядкований і виданий редакцією газети «Вісник + К» рукопис патріота про визвольну боротьбу у Рожищенському районі. Довгий час він пролежав схованим у вулику, допоки випадково не потрапив у 1996 році до рук жителя села Іванчиці Рожищенського району Степана Самосика. Він був у будинку культури і розповів присутнім руденцям, як довгі роки не міг опублікувати знайдені спогади. Разом зі своїм однодумцем доросинівським сільським головою Миколою Вавренчуком вони почали робити копії рукопису, перенесли в електронний варіант. Оригінал віддали на зберігання у Волинський краєзнавчий музей. А копію Микола Вавренчук передав у музей історії села Рудки-Козинської.
На презентації зі спогадами про батька виступив син Олексія Пархомчука - Борис.
Головний редактор «Вісника + К» Євген Хотимчук закликав земляків купити книгу. Ціна не вказувалась, кожен міг встановити її сам. Усі гроші підуть на потреби бійців АТО з Рудки-Козинської. Сьогодні на сході їх воює шестеро. А загалом редакція газети «Вісник + К» переказала бійцям АТО від початку бойових дій понад 10 тисяч гривень.
Наталка СЛЮСАР,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Я повернувся, мамо
Як чорні оксамити ніч вдягала,
Ішов від Вас я, мамо, молодим,
А Ви услід хрестом благословляли,
Щоб я додому повернувсь живим.
Пробачте, мамо, слова я не стримав,
І вічний холод душу Вам скував.
Та я за нашу неньку-Україну,
За рідний край життя своє віддав.
Я заблудився, мамо, в теплім літі,
Десь загубились у лісах стежки.
І ось тепер вкарбований в граніті
Я повернувсь додому крізь роки.
Хоч навіть не пізнав тоді життя ще,
В духмяних веснах ще не покохав,
Але я всіх любив й за наше щастя
На плаху долі голову поклав.
І ось тепер як у лісах калина
Знов на Покрову соком налилась,
Я в твоїм серці, рідна Україно,
Сумною піснею, луною обізвавсь.
Лелекою здійнявся у блакиті,
Згубив у росах долю молоду,
І ось тепер вкарбований в граніті
На бій за Україну знов іду.
Наталія КОЛОМІЄЦЬ,
Херсонська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!