Й сьогодні не раз здається, що відчиняться двері – і Марійка повернеться з далекого відрядження, поділиться враженнями й подальшими планами. Важко щодня відганяти оті відчуття. А ще важче було їхати у її рідне село Лютка Старовижівського району на роковини. Бо багато хто з нас гостював у Марійки (хтось сам, а хтось – цілими сім’ями, бо вона була надзвичайно гостинною!), і кожне деревце, пташиний спів і навіть шепіт вітру над озером нагадував про ті щасливі дні.

А Марійка… знову усміхається, ніжно торкаючись долонею пелюсток улюбленої квітки лілії. Такою зобразив її художник на пам’ятнику. Очі горять, а в погляді стільки життя, що мимоволі хочеться усміхнутися у відповідь. І надпис: «Ти навіки у наших серцях». У ньому закарбовано все.

Приїхали у Лютку в цей скорботний день не лише всі вісниківці, куми та друзі Марійки Дубук, а й прийшло чимало односельчан. Разом помолилися за упокій її душі, згадали добрі справи жінки. Освячуючи пам’ятник, настоятель церкви Казанської ікони Божої Матері отець Олександр Сандер подякував усім присутнім за добру пам’ять про Марію й побажав, аби ніколи не заросла стежинка до місця її поховання, щоб вона вічно жила у наших молитвах. А шеф-редактор «Вісника+К» Євген Хотимчук, покладаючи на могилку квіти, поділився теплими спогадами й щиро додав, що тут є шматочок кожного з нас, вісниківців.

Надворі стояла неймовірна спека, але з кладовища ніхто не поспішав. А коли невимовною тугою озвався Марійчин дзвін (хоч вона за життя не встигла втілити свою мрію й подарувати церкві дзвін, допомогла збутися цьому заповіту наша редакція), в усіх аж мурашки побігли по тілі. Це був справжній реквієм, що взяв за душу. Мабуть, символічно – дзвонарем у храмі є найменший з двоюрідних братиків Марійки Сергій Чирак. Він озвучив наш душевний біль…