Загалом під час протестів кількість жертв перевалила за сто. Серед Героїв Небесної сотні було чимало юнаків-романтиків. Віддавши найдорожче – своє життя, вони мріяли, що всі ми отримаємо кращу Україну. Що ж змінилося за два роки після трагічних подій? Навряд, спостерігаючи за нами з небес, Герої бачать те, на що розраховували. Досі немає просвітку в розслідуванні злочинів проти Майдану. Основні фігуранти успішно втекли за межі України. Натомість Генеральна прокуратура щороку, коли наближається трагічна дата, сумлінно доповідає про десятки тисяч допитаних свідків, відкриті кримінальні провадження проти суддів, правоохоронців і високопосадовців часів Януковича. Тільки реально покараних від цього більше не стає. Гуляють на свободі головний регіонал Олександр Єфремов і всі ті, хто голосував за диктаторські закони 16 січня 2014 року. В суд досі відправлено справи лише щодо двох бійців «чорної роти» столичного «Беркута», які розстрілювали людей на Майдані 20 лютого. Керівнику ж підрозділу Дмитрові Садовнику дав можливість утекти гуманний український суд. Причому суддя, котрий випустив його під домашній арешт, теж не за ґратами.

Повільно просувається й питання створення національного меморіального комплексу Небесної сотні у Києві. Рішення про його будівництво прийняли ще у 2014-му, торік улітку оголосили результати конкурсу на найкращий проект, і тільки у 2016 році його обіцяють утілити в реальність. Якби з такою швидкістю думали і діяли Герої Майдану, то в 2014-му довелося б тікати не Віктору Януковичу та його команді, а усім тим, хто стояв у перших рядах на майданівській сцені.

Для людини притаманно якомога швидше забувати про все погане. Схоже, й наші нинішні керманичі почали призабувати, на чиїй крові прийшли до влади. Тому й у справі встановлення справедливості щодо подій Революції гідності більше імітації, ніж роботи. 

Хоч як прикро констатувати, не сталося внаслідок кривавих подій на Майдані головного – «реформи» душ самих українців. Трохи «охолонувши» від страшних картин з Євромайдану, українці поринули у звичний ритм життя. На вулицях не стало менше сміття, хамства – на дорогах, так само процвітає хабарництво, на виборах дієвим ресурсом для підкорення електорату лишилися гречка та кілька сотень гривень. Навіть коли в країні триває війна і по містах розвозять «вантаж 200», його нерідко зустрічають… салютами любителі гучних розваг. Натомість майданівці одними з перших узяли в руки зброю й пішли боронити Україну, тягнуть на собі волонтерство і підштовхують владу до реформ, адже не можуть зрадити тих, хто помирав у них на руках. Тож не будьмо й ми байдужими і не втратьмо чергового шансу збудувати гідне життя для себе та своїх нащадків. Інакше ризикуємо скотитися до чергового періоду руїни, яких уже було достатньо в нашій історії.