Суміш патріотизму та агресивного сепаратизму
Зруйновані артобстрілами мости і будинки на Донбасі видно здалеку. Так само добре помітно і зазомбовані настрої агресивної частини прихильників «Донецької народної республіки». А є ще ж і приховані сепаратисти. У таких умовах справжнім патріотам жити і працювати вдесятеро складніше. Відрядження на визволений Донбас допомогло побачити і зрозуміти окремі моменти і водночас породило запитання, на які відповіді не знайшов.
Шанобливо згадують Ахметова
Офіційна влада Донецької області змушена була залишити столицю Донбасу. Частина перебралась у Маріуполь, інша - у Святогірськ. Містечко відоме насамперед Свято-Успенською лаврою, однією з трьох в Україні. Загалом у краї багато церков, більшість яких належить до Української православної церкви Московського патріархату. Обабіч доріг часто трапляються хрести-фігури. З'явились і білборди з патріотичним жовто-блакитним фоном і словами «Боже, спаси Украину». І на цьому тлі виникає запитання, чому у такому релігійному краї так багато агресії? Куди зникла заповідь любові до ближнього? У Слов'янську на задвірках мерії чиясь рука вивела «Нет толерантству, когда Русь православная гибнет»...
Окрім представників обласної влади, до Святогірська потягнулися вервечкою біженці. Друга хвиля переселенців потроїла кількість жителів. На неповних п'ять тисяч місцевих - більше восьми тисяч екс-мешканців Донецька, Горлівки і Макіївки. Кількість приблизна, бо не всі реєструються в міській раді. А на пунктах видачі гуманітарної допомоги зайвих запитань не ставлять і продуктові набори та одяг дають усім, хто прийшов. Волонтери наголошують, що це допомога від фонду Ахметова. Взагалі, ім'я найбагатшого українця довелось чути за кілька днів від людей різного статусу. Але усі однаково шанобливо промовляли «Рінат Леонідович». Навіть здавалося, ще мить - і вони вклякнуть на коліна перед уявною постаттю «хазяїна Донбасу», але ніколи не замисляться про його причетність до створення системи, яка й породила нинішню катастрофу. Чого мовчав Ахметов навесні на початку кризи, коли одне його слово могло загасити іскру і не дати розгорітися пожежі?
Майже усі голосували на референдумі за ДНР
Секретар міської ради Святогірська Тетяна Божко каже, що останнім часом помітний відтік переселенців. Щодня 100-200 людей повертаються додому під кулі. У літніх будиночках баз відпочинку, які прихистили біженців, немає опалення.
- Очень хочется домой, - в один голос промовляють кілька жіночок, які сидять під корпусом «Романтики». - Нам без разницы, кто будет при власти. Главное, чтобы был мир.
Але їхній власний настрій важко назвати мирним чи романтичним. Початок розмови був дуже агресивним.
- Что мы должны чувствовать, когда Президент прямо с парада торжественно отправляет танки на нас, мирных граждан? - у молодої жінки починає нервово сіпатися щока.
- Не было бы Майдана, никто бы не начинал, - підтримує розмову і рівень агресії вже жінка дуже поважного віку. - Киев не может успокоиться, что Донбас может отделиться - вот где причина.
Кращої ілюстрації на тему зомбування російською пропагандою годі шукати. Вони й досі не розуміють, що українські студенти з дерев'яними щитами стояли не проти озброєного «Беркута» і снайперів, а проти системи. Здається, що частині донеччан не хочеться навіть замислюватись і шукати причини. Їм значно простіше тупо вірити пропагандистам. Шкода, але прийоми російської пропаганди активно використовують і українські газети, публікуючи «джинсу».
На запитання «Хто обстрілює міста?» у них єдина відповідь:
- Ну не дээнэровцы же стреляют по собственным домам.
Жодного разу ні в Слов'янську, ні у Краматорську не почув від місцевих слів «сепаратист», «терорист» чи «бойовик». Найчастіше вони використовують «ополченец», зрідка «дээнэровец».
- Мы мирные люди, - каже жінка, у якої снарядом вщент рознесло хату.
- А ті, хто ходить вулицями зі зброєю?
- Они тоже. Просто время такое.
Практично скрізь і усі, з ким довелося розмовляти, підтверджують, що голосували за «Донецьку народну республіку». Явка на референдум була вищою, ніж на виборах. От тільки якби знали, якою буде ціна, ніколи не купилися б на солодкі обіцянки про райське життя в ДНР. Наразі частина Донбасу, яку контролюють деенерівці при підтримці російських військ, - справжнє пекло.
Микола КОМАРОВСЬКИЙ,
Донецька область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!