Щороку кожної дев'ятої неділі після Пасхи на Козацьких могилах вшановується пам'ять козаків, які полягли на полі Берестецької битви. На це святе місце з усієї України та з-за кордону щорічно з'їжджаються десятки тисяч народу. У дні відзначення 340-річчя битви тут було близько півмільйона люду.
За період Визвольної війни битва під Берестечком у червні 1651 року була за кількістю учасників найбільшою. Якби поляки програли ту битву, сил для захисту Польщі у них уже не стало б. На цей раз козацьке військо дійшло б не тільки до Замостя, як у 1648 році, а й до Варшави. У вирішальний момент бою, коли перемога схилялася на сторону козаків, татари поспішно втекли з поля битви. А коли Хмельницький, догнавши їх під Козином, просив повернутися на поле бою, то Іслам Гірей не тільки не послухав, а й захопив його в полон. Тільки завдяки кмітливості і природному таланту наказного гетьмана Івана Богуна основна частина військ вийшла з оточення. Густо був орошений козацькою кров'ю шматочок землі між Стиром і Пляшівкою. Тарас Шевченко, коли тут побував 1846 року, написав:
Ой, чого ти почорніло,
Зеленеє поле?..
- Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Тут не побачите сподіваних високих курганів, що їх, за переказами, насипали шапками запорізькі козаки. Доля розсудила трагічно: нікому було ховати полеглих. Козацькими могилами стали тоді острови Гайок, Волиця, Журавлиха (деякі історики вважають, що мала би бути назва ЖураЛиха, бо «жура» і «лихо» злились у ній). Тільки кам'яні хрести, поставлені не одну сотню літ тому, нагадували людям про давню трагедію.
У 1908 році на острові Журавлиха була побудована спеціальна гробниця. В 1910-1914 роках над нею був зведений величний храм-пам'ятник - Георгіївська церква. Тоді ж із сусіднього села Острів перевезли дерев'яну Михайлівську церкву, в якій, за народними переказами, напередодні битви побував Богдан Хмельницький. Розпис Георгіївської церкви здійснював видатний український художник Іван Їжакевич, але завершити завадила війна. У 1960-х роках голова місцевого колгоспу Пастух заявив людям: «Хто хоче, нехай розбирає цей опіум - цеглу та дерево задарма віддам!» А згодом ці храми були перетворені на птахо-, кролеферми та корівники. На протести канадських українців, які приїжджали на екскурсію, а згодом і діячів української культури, худобу, кролів з храмів усе ж таки забрали.
Поновити і завершити розписи був запрошений талановитий художник з Горохова Олександр Корецький. Він, до речі, мав бажання створити панораму Берестецької битви, та, як і слід було очікувати, у влади на це не знайшлося коштів. Шанувальник Козаччини, перший директор музею-заповідника, світлої пам'яті Павло Якович Лотоцький розповідав, що компартійні ідеологи заборонили навіть трансляцію козацьких дум і пісень на території заповідника. Лише в серпні 1967 року музей-заповідник «Козацькі могили» був відкритий. До речі, комуністична влада планувала затопити територію «Козацьких могил» та навколишні села в результаті підвищення греблі на річці Стир для побудови там АЕС.
Для кожного українця «Козацькі могили», поле битви - це сторінка нашої героїчної історії. Коли ще не було второваної дороги і в путівниках не згадувалось про Берестецьку битву, погожої пори, розповідають старожили, сюди навідувалось щодня двісті, а то й триста людей. А у 1991 році, коли відзначалося 340-річчя битви, тут з усієї України зібралося більш як півмільйона люду.
Микола НЕЧИПОРУК,
історик, Волинська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!