У Чехію Юрій Шустер із села Новостав Луцького району разом з друзями поїхав у пошуках роботи. А вийшло так, що не лише грошей заробив, а й сімейне щастя знайшов. Полонила його серце тендітна чешка Ленка. Майже два роки тому подружжя із синочками-близнятами Петром і Павлом переїхали в Україну.
Щоб трактор не ламався, хай працюють українці
- У 1999 році мене товариш підмовив їхати на заробітки в Чехію, - починає розмову Юра. - Але коли не знаєш мови, не варто очікувати хорошої роботи. Ми були простими робітниками. Спочатку копали рови для прокладення газопроводу. Насправді це мало робитися механізовано, але чехи жартували: щоб трактор не ламався, краще взяти двадцять українців. Мову вчив завдяки газетам. Я дуже люблю спорт, тож аби бути у курсі подій, купував місцеву пресу і якось розбирав слова та запам'ятовував. Фермер, у якого працював, мав три тисячі гектарів землі, бо законом не дозволяється більше орендувати. Все чеське сільське господарство живе на державних дотаціях. Наприклад, викосив траву - отримує 75 доларів дотації за гектар. Звичайно, Євросоюз їм дуже допоміг. Є можливість реалізовувати свою продукцію за кордон. Сіно продавали в Австрію, але якщо воно втратило колір, австрійці його не брали. Телят відправляли в Італію та Бельгію. Корупція у Чехії теж була. Коли я приїхав, то у російськомовних газетах були оголошення: «Продам паспорт Росії, України, Казахстану». Оце так! Уявляєте? А як вступили до Євросоюзу, усе кардинально змінилося. Вони всьому вчилися у німців. Переконаний, що нам потрібно йти у Європу, щоб мати нормальний рівень життя. Приїхавши з Чехії, ніяк не можу звикнути до наших хабарів. Рідні підколюють: «В Україні як не помажеш, то не поїдеш». Але так не має бути.
Тесть полюбив зятя за футбол
Працюючи у фермера в містечку Брунтал, Юра й познайомився з Леною (в Україні її називають Лєна). Її з міста Римаржов запросили навчати верхової їзди 13-літню дочку господаря.
- Після школи поспішала у місцевий спортивний клуб. З десяти років уже була в сідлі, вміла доглядати коней, - приєднується до розмови жінка. - Майбутню професію пов'язала з кінним спортом. Три роки навчалася у спеціальному училищі, а тоді отримала роботу: вчила їзди дорослих і дітей.
Саме завдяки улюбленій професії і зустріла свою долю. Зі сміхом Юрій пригадує, що всі дивувалися, як то чешка йде за українця.
- Наприкінці 90-х була така фішка - українці укладали фіктивні шлюби, щоб отримати дозвіл на проживання, - розповідає Юра. - За це платили великі гроші, тому чехи вважали: якщо місцева йде заміж за когось з наших, значить, він бандит. Я ж переконував: «Який бандит робить на фермера і ходить у гумових чоботах?» Одружилися у 2002 році. Весілля було у барі, запросили 12 гостей. Там не звикли робити пишні гулянки: якщо покликали 30 людей, то це вважається круто. Перепою немає. Одна тьотя подарувала 300 доларів, а інша - рушнички.
Чеська рідня нормально поставилася до вибору доньки. А батько одразу прийняв українського зятя, бо теж любить футбол. Лєна уважно дослухається до нашої розмови, вона вже трохи розуміє українську, але у сімейному колі все ж говорять чеською.
- Обов'язковою стравою на нашому весіллі є супчик, - сміється. - І молодий має годувати молоду з дірявої ложки. А ще розбивають скло. Дають нареченим совочок і віник. Хто перший віник схопить - буде головний, а хто совок, то завжди буде все підносити. У вас багато веселяться, танцюють на весіллі, у нас такого нема.
Одружившись, Юра влаштувався працювати на французько-японський автомобільний завод за 60 кілометрів від Праги. За 200 євро у місяць орендували двокімнатну квартиру у заводській новобудові. У Чехії народилося їхні два сини. Коли малюкам виповнився рік, вирішили їхати в Україну, щоб доглянути батьків. Найболючіше для Лєни було розлучитися зі своїм улюбленим конем Тано. Цього темно-гнідого красеня ще дівчиною купила за власні гроші. З ним брала участь у змаганнях. Особливих перемог не мала, але прикипіла серцем до свого улюбленця.
У Новоставі молода сім'я поки мешкає з батьками. Петро і Павло ходять у місцевий садочок. Спілкуються двома мовами. Вихователі тепло прийняли іноземців, а хлопці навчили їх деяких чеських слів. Гостював у волинському селі тесть. Йому дуже сподобалися наші базари, але він обурювався, як можна молоко і м'ясо продавати на землі. А ще захоплювався гарними, доглянутими українками.
На батьківщині Лєни діти не живуть разом з батьками, тому молода сім'я розпочала будівництво власної оселі. Чільне місце відвели для конюшні. Лєна дуже хоче придбати коня, схожого на Тано, з білою лисиною на голові. Вже об'їздили з чоловіком чимало приватних конюшень, та поки жоден не запав у душу.
- У нас утримувати породистих коней дороге задоволення, - зізнається Юра. - Тому конюшні мають депутати чи банкіри. А у них кінь коштує, як шикарний автомобіль. Та ми не втрачаємо надії. Може, й у нас колись з'явиться своя школа верхової їзди? - підморгує чоловік. - Думаю, місцеву дітвору це б зацікавило.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
Ленка ШУСТЕР зі своїм улюбленцем Таноax
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!