У православному молитовнику є близько півсотні молитов. Найвагоміші – «Отче наш», «Богородице Діво, радуйся» та «Символ віри». Читаючи їх, можна досягнути міри християнської досконалості, говорив преподобний Серафим Саровський. Адже перша дана нам самим Богом і є взірцем усіх молитов, друга принесена з неба Архангелом як вітання Діви Марії, Матері Господа, третя містить у собі усі догмати християнської віри. Остання дає пояснення сутності Святої Трійці. Але саме вона свого часу стала каменем спотикання між християнами і розділила православних та католиків.

«Символ віри» християни сповідують уже понад півтора тисячоліття. Як з’явилася ця молитва? З історичних джерел відомо, що її авторству завдячуємо собору святих отців – так вони дали відповідь сектантам, які применшували роль Ісуса Христа та Духа Святого.

– Для православних авторитетним є «Символ віри», який був прийнятий на вселенських соборах у Нікеї та Константинополі, – розповідає викладач Волинської православної богословської Академії, кандидат богословських наук отець Андрій Хромяк. – Хоча нам відомі й апостольські його варіанти. Найдревніший датується VI століттям. Текст чимось нагадує наш «Символ віри», але скорочений, зводиться до чотирьох-п’яти речень.

Що ж саме спонукало наших праотців зібратися разом (представників усіх церков) та сотворити «Символ віри»? І Вселенський собор відбувся 325 року у місті Нікея за імператора Костянтина Великого, який виступав у ролі судді в богословських суперечках. Посприяло цьому аріанство – вчення, згідно з яким Ісус Христос позбавлявся божественної сутності (вважався лише творінням Господа). Тоді церква дала відповідь єресі, прийнявши перші сім пунктів «Символу віри». Зокрема, було внесено визначення особи Ісуса Христа як «Бога істинного від Бога істинного» та «народженого, не створеного», розповідає отець Андрій.

ІІ Вселенський собор відбувся у 381 році, адже релігійна боротьба тривала. Він зібрався через єресь Македонія, який вчив, що Дух Святий не є рівний Отцю і Сину – принижував його божественне достоїнство. Тож до «Символу віри» додали ще п’ять пунктів. Так собор утвердив догмат про рівність та єдиносущність Духа Святого з Богом-Отцем і Богом-Сином, а також постулати про церкву, воскресіння мертвих, таїнство хрещення та про майбутнє життя після смерті.

«Символ віри» набув завершеного змісту. Православні до сьогодні сповідують його у первісному варіанті, адже після цих двох вселенських соборів молитва східними отцями не доповнювалася. А ось римо-католицький «Символ віри» має «вставку» Filioque (з латинської перекладається як «і сина» – означає походження Святого Духа і від Отця, і від Сина). Власне, це й було одним із факторів, що спровокував великий церковний розкол, який стався у 1054 році і досі є предметом полеміки.

Цікаво, що були Папи, які відстоювали правдивість східного (православного) «Символу віри». Зокрема, папа Лев Великий, який дав наказ вирізати на спеціальних срібних таблицях молитву без Filioque. Але згодом західний варіант все-таки теж став поширеним.

– «Символ віри» у розумінні православного християнина посідає центральне значення, – наголошує отець Андрій Хромяк. – Адже у ньому фактично вміщене усе православне богослов’я – як ми віруємо у Трійцю: Бога-Отця, Бога-Сина та Бога-Святого Духа. Ця молитва слугує дороговказом для кожного християнина.