Те, що Володимир-Волинський в останні роки стало базовим табором контрабандистів і фальсифікаторів й випередило навіть Ковель, для більшості волинян не секрет. Нещодавно княже місто стало об’єктом дослідження видання «Тиждень», щоб розповісти про основні схеми і тенденції нелегального бізнесу. Володимир-Волинський журналісти охрестили столицею контрафакту. Подаємо публікацію практично без змін.
Отже, якщо доля раптом занесе вас до цього міста й ви вирішите, сівши в автобус, перетнути кордон і доїхати до місця призначення згідно з розкладом, будьте готові до кількох несподіванок. По-перше, квиток, швидше за все, не купите, місця заздалегідь заброньовані. І це незважаючи на те, що з Володимира до Польщі курсує близько десяти автобусів, а ще є кілька десятків транзитних. Більшість рейсів призначені для перевезення товарів місцевими, а не випадкових пасажирів. Так зручніше, адже рейсові не затримуються надовго на кордоні. Деякі з них навіть не заїздять на автостанцію, а підбирають людей поза нею. А ще часто не їдуть до офіційно зазначеного пункту прибуття, перетинають кордон і висаджують мандрівних бізнесменів в обумовленому місці.
Приблизно половина пасажирів таких рейсів – звичайні «човники», що везуть у Польщу цигарки та інші нехитрі товари. Вони майже не порушують закону, бо хоч іноді вміст їхніх валіз і перевищує межу дозволеного, але особливої погоди це не робить. Українським митникам вони не цікаві, ті майже не заходять в автобус, а поляки часто заплющують очі, якщо в сумці раптом виявляться «понаднормові» цигарки. До двох блоків. Більше не можна. Не врятує навіть централізований благодійний внесок з автобуса. Назад «човники» везуть харчі та побутові товари, які в Україні коштують дорожче й до того ж нижчої якості. Межа дозволеного – 50 кілограмів або в еквіваленті $150. Претензій до цієї категорії людей у принципі не повинно бути, бо іншого заняття в себе на Батьківщині годі знайти, а жити якось треба. Інша справа – їхні колеги, які працюють централізовано. До них врешті теж не підкопаєшся, вони сяк-так дотримують законодавства, а от на їхніх роботодавців держава мала б звернути свою непідкупну увагу, адже масштаб діяльності не лише виходить за межі здорового глузду, а й завдає чималої шкоди.
По-перше, йдеться про створення справжнього міжнародного організованого злочинного угруповання, в яке втягнуті місцеві посадовці найвищого рівня. І не виключено, що й за кордоном. По-друге, річ не лише в контрабанді, хай і масштабній, унаслідок чого держава недоотримує значні кошти, а й у чималій частці товарів нелегального походження, небезпечних для життя. По-третє, з усім цим пов’язана гуманітарна проблема. Розвитку контрабанда набула внаслідок знищення економіки краю. Чи не всі підприємства, а їх у Володимирі було кілька десятків, спочили в Бозі. Більшість із них розпиляли на брухт. На плаву лишається лише кілька, але й на них скоро, можливо, буде нікому працювати. Про відкриття чогось нового годі й думати. Навіть якщо якийсь божевільний інвестор захоче щось втнути, працівників він навряд чи знайде. Зарплати 1,5-2,5 тисячі гривень не те щоб відлякували, просто значно вигідніше числитися безробітним і щодня возити цигарки. Єдине, що у Володимирі відкривається окрім магазинів, то це кафе та бари. Їх на неповних 40 тисяч мешканців більш як 50. А якщо комусь таке заняття не до душі, можна просто придбати кілька бусів, знайти охочих їздити через кордон і почуватися щасливим.
Власне, більша частина населення зараз так і живе: або сама займається дрібним ґешефтом на кордоні, або ж міцно з ним пов’язана й виконує роль таких собі перевізників. Працює ця схема доволі просто й відносно законно. Водії бусів беруть пасажирів, які перевозять через кордон цигарки й там продають. Це їхній заробіток. А платою за проїзд є невеличка послуга. По обидва боки кордону влаштовані перевалочні бази. Позбувшись цигарок, пасажири, перш ніж повернутися додому, отримують там товар, норма – 50 кілограмів на особу, і вільно ввозять його в Україну, де здають на склад. Вони нічого не порушують. Але таким чином великі партії чого завгодно безмитно просочуються через кордон, а далі розвозяться по всій країні. Звісно, щоб не було ускладнень, краще працювати під покровом місцевих богів, чиє ім’я на митниці відчиняє двері без жодних проблем. За ніч часом вдається й три-чотири рази чкурнути. Але й без покровителів утриматися на плаву теж можна. Щоправда, доведеться постояти в черзі, та й увага митників буде пильнішою, але навіть якщо зловлять та оштрафують, то все одно вигідно. Заробіток покриває витрати, а проконтролювати щодня всіх нереально.
Щоб прибуток був більшим, товар купують у спеціальних точках із несертифікованими продуктами, яких у місті чимало. Ціни там удвічі нижчі, ніж у звичайному магазині, тільки й жодних гарантій немає. Без участі в цих процесах державних органів, звісно, не обходиться. Існування нелегального бізнесу такого рівня без даху неможливе. А тому годі сумніватися, що перекази про причетність до них начальства місцевих силовиків та особисто мера міста Петра Саганюка близькі до правди. Подейкують, головним куратором нині є його син Руслан. Саме він вирішує, коли «перетягатимуть», направляє буси, призначає за своєю базою даних, хто на роздачі. Самою ж митницею займається зять мера Володимира, який працює митником на переході Устилуг-Зосин. Він стежить за графіком і погоджує день та час перевезення. Так принаймні кажуть самі контрабандисти, які в темі.
Володимир – містечко маленьке, усі про все знають, тож це цілком могло б бути правдою. Хоча довести щось без волі правоохоронних органів неможливо. Принаймні після кількох викривальних сюжетів на телебаченні ситуація не змінилася. Один склад закрили й одразу відкрили в іншому місці, кількість рейсів за кордон з автовокзалу, до яких, кажуть, причетна сім’я мера, за останні роки зросла, а самого його переобрали на посаді. Теоретично зрозуміти місцевих можна. Альтернативи немає. Така стабільність все ж краща, ніж нічого. На кордоні працюють цілі династії, з допомогою дітей також можна перевозити норму товару. Інша річ – як це сприймає держава, втрачаючи величезні гроші й заганяючи своїх же громадян у глухий кут. Володимир-Волинський – це лише одна з точок прикордоння, таких сотні. А тому вирішити проблему заборонами чи рейдами в одному чи іншому містечку не вдасться. 20 років не минули марно, здобутий досвід допомагає долати труднощі й викручуватися. Був час, коли з Польщі через кордон м’ясо возили фурами. Десяток машин проїздив митницю майже миттєво. Нині так нахабно не працюють. Возять згідно з установленими нормами й фактично нічого не порушують. Але позірна зміна логістики все одно дає той самий результат, просто більше прилизаний. Чи потрібно боротися з цим явищем, чи варто й далі заплющувати очі на дрібне зло, мають вирішити в найвищих кабінетах. На місцях із цим ради точно не дадуть, бо все впирається, як модно нині казати, у вищу волю. Люди припинять займатися контрабандою, коли стане невигідно. А невигідно це може бути тоді, коли з’явиться можливість отримувати на нормальній роботі достойну зарплату або якщо посилиться розумний контроль держави за доходами громадян і певні види діяльності буде виведено з тіні. Очевидно, це не дуже просто, але…
Держава, яка виплачує субсидії та гроші безробітним, має повне право цікавитися в громадян, звідки в них можливість за офіційного доходу 1 тис. за місяць 200-400 разів за рік перетинати кордон, оплачувати квитки вартістю близько 200 гривень чи купувати бензин за один раз щонайменше на 100 кілометрів. Чому б не вимагати реєстрації для такої діяльності як приватного підприємця? Плати податок і вози. Водночас причина того, чому люди віддають перевагу продуктам польського виробництва, – вища якість за розумної ціни. Цей процес також можна врегулювати, змусивши відповідальніше працювати своїх, паралельно унеможлививши продаж на ринку товару без підтверджувальних документів. Нічого складного, якщо дотримувати законів. А коли ще й урегулювати питання бурштину, який офіційно продати в Україні не можна, надавши змогу українським фірмам легально конкурувати на ринку з поляками, тоді потреба в контрабанді відпаде миттєво. Ну але це вже, звісно, із царини фантастики, бо наразі в такому сценарії майже ніхто не зацікавлений.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!