Гетьман не зрадив своїй клятві на хресті боротися за незалежність
Найближчого соратника Івана Мазепи, гетьмана Пилипа Орлика переважно знають за Конституцію 1710 року. Гетьман – перший український політичний емігрант – мріяв здобути для козацької держави незалежність. У кінці життя він писав, що не «перестане шукати всіх легальних засобів, аби заявити права моєї нації на Україну, яка повинна бути вільною від чужого панування». Ще 300 років український гетьман попереджав Європу про російську небезпеку.
Його кумом був Іван Мазепа
Пилип Орлик (1672 – 1742) народився на території сучасної білорусі. Походив з роду литовської шляхти, але мав і чеське коріння. Коли Пилипу виповнився рік, у битві з турками загинув його батько. Тож мати виховувала його сама. Освіту здобував у Києво-Могилянському колегіумі. Вже під час навчання проявив свій талант до наук, цікавився філософією і літературою. Відомо, що добре володів російською, польською, латинською, болгарською, сербською, шведською, італійською, французькою, німецькою мовами. Після завершення навчання залишився на службі у Києві. А вже у 1700 році потрапив до гетьманської канцелярії Івана Мазепи. Одружився з донькою полтавського полковника Павла Герцика Ганною, з якою у них було восьмеро дітей.
Швидке кар’єрне зростання Пилипа розпочалося завдяки його здібностям та розуму. Він завоював прихильність самого Мазепи, ставши одним з найбільш наближених до нього помічників та соратників. Старий гетьман доручав Орлику виконувати секретні завдання. Наприклад, він був єдиним, хто знав про таємні зв’язки Мазепи з керівниками Речі Посполитої. Свідченням довірливих стосунків між Орликом і Мазепою є той факт, що гетьман став хрещеним батьком його першого сина Григорія. Вже у 1706 році Орлик стає генеральним писарем в уряді Гетьманщини. Це приблизно як сучасний прем’єр і глава офісу президента.
Коли Мазепа домовлявся про союз зі шведським королем Карлом ХІІ і королем Польщі та вів секретну переписку, то спочатку про наміри знав лише один чоловік з оточення гетьмана – Пилип Орлик. У жовтні 1707-го Мазепа і Орлик ухвалили рішення про шведсько-польський союз для здобуття незалежності України. Тоді вони поцілували хрест – Орлик все своє життя не зрадив цій клятві. Після битви під Полтавою у червні 1709 року, в якій українці й шведи зазнали поразки, Орлик подався в еміграцію з Мазепою і взяв свою родину. Разом з ними виїхало на чужину п’ять тисяч козаків. У Бендерах (сучасна Молдова) старий Мазепа помер у вересні 1709-го, але не встиг назвати свого наступника. Вже у квітні 1710-го козаки обрали Орлика гетьманом Війська Запорізького. Він погодився у такий драматичний для Гетьманщини час, лише отримавши запевнення з боку Карла ХІІ, що шведський монарх стане гарантом України. Король дав обіцянку, що не складе зброю, доки не буде визволено з кацапського ярма козацьку державу.
Автор першої Української конституції
Перебуваючи у вигнанні, Пилип Орлик написав «Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорізького», який вважають першою Українською конституцією. Починалася вона словами: «Україна по обидва боки Дніпра повинна бути вільною від чужого панування». Цей документ суттєво обмежував владу гетьмана, забороняючи йому «на свій персональний пожиток використовувати військовий скарб». Закріплювався статус міст, зберігалися їхні права та привілеї, тобто самоврядування згідно з Магдебурзьким правом. Окрема стаття застерігала старшину, щоб вона не використовувала своїх посад задля визиску козаків, селян і ремісників. Заборонялася практика купівлі посад. Щоб запобігти такій практиці, гетьман повинен був стежити за тим, аби всі посади, особливо полковницькі, були виборними. Полегшувався податковий тягар для найбідніших селян, а родини козаків, які перебували в поході, а також вдови й сироти звільнялися від сплати податків та виконання різноманітних повинностей. У це важко повірити, але вже тоді, більш як 300 років тому, Орлик передбачив створення парламенту. Правда, він мав називатися не Верховною, а Генеральною Радою. Для реалізації цих прав і вольностей залишалося одне – позбутися царської «опіки» і стати повноправним гетьманом України.
Україну зрадили союзники
Розпочалося міжнародне визнання нового гетьмана в еміграції. На підтримку України Орлик створив першу в сучасній історії антимосковську коаліцію у 1711 році. В неї входили Кримське ханство, Османська держава, королівство Швеція і Річ Посполита. Домовилися з союзниками продовжувати війну з московією. Гетьман добре розумів, що це сила, яка остаточно знищить козаччину і Україну. Фактично Орлик був першим євроінтегратором. Зараз ми, сучасні українці, після 24 лютого 2022-го вже знаємо, що друзі й допомога, – на Заході. Першим, хто це зрозумів, був саме Пилип Орлик.
Утвердившись в очах європейського суспільства як гетьман України, Орлик на початку 1711-го зібрав під своїм командуванням близько 20 тисяч козаків, до нього приєдналися польські, шведські та татарські загони. Спільними силами почали наступ на Правобережній Україні. На його бік переходили й козацькі полки, що там перебували. Він розсилав листи-універсали, в яких закликав до повстання народу проти влади московського царя. Населення підтримало Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. За кілька місяців він уже наблизився до Білої Церкви, звідки до Києва як рукою сягнути. Проте, не маючи артилерії, не зміг узяти це місто, перейшовши до його затяжної облоги.
Як це часто бувало в нашій українській історії, у найвідповідальніший момент, коли надійшла звістка, що на допомогу гарнізону у Білій Церкві підходить російське військо, татари зрадили Пилипа Орлика і кинулися грабувати мирне населення. Це призвело до масового обурення й відкритого конфлікту між гетьманом і сином кримського хана, який командував татарським військом. Зрештою Орлику таки вдалося домовитися, щоб татари відпустили захоплених ними в полон селян. Але це не допомогло йому: українці відвернулися від Орлика. Ще одна спроба зі звільнення України не увінчалася успіхом.
У 1712 році турецький султан визнав Пилипа Орлика гетьманом Правобережної України. Османська імперія підписала договір з московією: Лівобережжя з Києвом та його передмістям лишалося під контролем московської держави. Це стало тяжким ударом для Орлика та його соратників. Адже Україна була розділеною, над Лівобережжям продовжувала панувати Москва. Влада ж Орлика над Правобережною Україною, отримана за султанським указом, через непоступливість Польщі була надто примарною: вже у квітні 1714-го Османська імперія та Річ Посполита уклали договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею.
Орлик із козацькою старшиною знайшов притулок у Швеції. Після підписання шведсько-московського миру проживав у Прусії, Австрії, Польщі. Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах, але тоді європейці також втомилися від війни. Гетьман став небажаним гостем практично в усіх столицях європейських країн. Дванадцять років провів на березі Егейського моря – у грецькому місті Фессалоніки. Там з повагою ставилися до вигнанця, який не лише отримував голландські, італійські та французькі газети, а й був їхнім дописувачем, прагнучи знову відродити інтерес до «української справи». Орлик прожив 32 роки на чужині. Помер у місті Ясси, у нинішній Румунії.
***
Гетьман Пилип Орлик фактично все життя стукав в усі європейські двері й добивався підтримки України. Але тодішній Захід був глухий до його звернень. У путінській росії про Пилипа Орлика не згадують. В Україні ж його шанують: його ім’ям названо вулиці, споруджено пам’ятники. У молдовському місті Бендери відкрито монумент у вигляді книги, з інформацію про історію написання Конституції. У складі Збройних сил Україну від рашистів захищають воїни 201-ї зенітної ракетної бригади імені гетьмана Пилипа Орлика.
Кость ГАРБАРЧУК
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!