120 років тому народився великий Довженко
Непроста і трагічна доля цього митця, кінострічки якого увійшли до скарбниці світового кіно, який увінчаний найпрестижнішими преміями радянської доби. Адже йому, геніальному художникові, партійні вожді та їхні запопадливі прислужники постійно вказували, де ставити «серпочек», а де - «молоточек», звинувачували у найбільших ідеологічних гріхах. Словом, постійно і цілеспрямовано знищували великий талант, обрізаючи йому крила. Зрештою, відлучили від рідної землі, заборонили працювати в Україні, яку він безмежно любив і освячував своєю любов'ю у своїй творчості. Так, у вигнанні, у чужій для нього Москві і помер митець холодної осінньої днини 1956 року.
Тріумф і погром «Землі»
Олександр Довженко - це справжній митець, який приніс світову славу українському кіномистецтву. Відзнята молодим майстром «Земля» у 1930 році одразу була показана на екранах Америки й отримала дуже високу оцінку фахівців. Мало того, її назвали геніальною. А вже через два роки після смерті кінорежисера, у 1958 році, на міжнародній виставці у Брюсселі спеціальне журі кінознавців зарахувало Довженка, як автора-постановника «Землі», до дванадцяти найвизначніших митців за всі 60 років історії світового кіно.
Та водночас у більшовицькій Україні цей фантастично новаторський твір, особливо після фейлетону у московській газеті «Известия», отримав ярлик «буржуазно-націоналістичної контрпропаганди». Горезвісний Дем'ян Бєдний, цей пролетарський невіглас, безапеляційно назвав картину «контрреволюційним паскудством», «трьома мішками смердючої вовни» і далі в такому ж звинувачувально-прокурорському стилі. Як влучно зауважують дослідники творчості Довженка, найбільшим лихом автора, як і всіх творчих особистостей Розстріляного відродження, було те, що його фільми залишалися національними. Тобто виразно українськими. А такого система не пробачала.
Але чому вона не знищила опального митця, хоча сам він щоночі очікував арешту, як це зробила з більшістю найталановитіших українських митців? Тим паче, що Олександр Довженко, як і Володимир Сосюра чи Микола Яновський, служив у молодості в армії УНР, брав безпосередню участь у боротьбі з більшовицьким режимом. Точної відповіді ми на це не маємо. Можемо тільки здогадуватися. Швидше за все, Сталін сподівався, що український кіномитець зі світовим ім'ям (а таким він став після виходу на екрани «Землі») ще стане в пригоді радянській пропаганді. І недарма, вручаючи митцеві орден Леніна, він замовив йому фільм про українського Чапаєва - Щорса.
То була справжня ідеологічна каторга, а не робота. Річ у тому, що «Щорса» знімали у страшному 1937 році, коли герої громадянської війни зникали у кривавому сталінському вихорі один за одним. І доводилось у процесі роботи викидати вже відзнятий матеріал, бо «вороги народу» не могли залишатися в кадрі, і починати все спочатку, уже про тих, хто залишався на волі.
«Бо ви самі хворієте на націоналізм»
Можливо, справжній Довженко, без ідеологічного ретушу, відвертий і щирий, постає саме у доносах, написаних на нього як колегами по роботі, так і чекістами. Про цю таємну «творчість», про постійну увагу «контори глибокого буріння» до міркувань майстра кіно стало відомо вже у незалежній Україні, коли частково відкрили архіви спецслужб, які донедавна перебували за сімома замками.
«Росіяни вбивають у голови українцям свої тези українською мовою. А тих, хто тямить у їх національній політиці й може мислити, ізолюють або знищують. Ось чому українська молодь не любить свій народ, байдужа до національних справ, задля власного успіху «плювати хотіла на свій народ» і собі прямує в російську культуру; «їй там вигідно», а головне - «безпечно»; «вона доволі надивилася, як батьків садили за український націоналізм». Так реально сприймав огидні гримаси радянської дійсності митець, про що сповіщали сексоти, які оточували його.
Друга світова війна принесла в Україну нові нечувані страждання, стала ще одним надскладним іспитом для нашого народу. Усе це глибоко боліло Довженку, додавало нових ран його зболеному серцю. «Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинули малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала. Розігнала в неволю», - занотував Олександр Довженко 6 грудня 1943 року у своєму «Щоденнику».
Усі біди і страждання рідного народу знаходять відображення у його кіноповісті «Україна в огні». І тоді хтось з «доброзичливців» (за версією дослідників, це був начальник Політуправління Радянської армії О. Щербаков) натякнув Сталіну, що не все гаразд у цьому кіносценарії за приписами соцреалізму. Отож вождь вирішив сам прочитати Довженкову «крамолу». Твір йому явно не сподобався.
Сталін одразу дав зрозуміти присутнім (а на «розбір польотів» до господаря Кремля запросили, крім Ворошилова, Молотова, Хрущова, Гречухи, Корнійця, Коротченка, українських письменників Бажана, Корнійчука, Рильського, Яновського, Панча і, звісно, автора кіноповісті), що Довженко написав не той твір, якого очікували від нього. На думку вождя, у творі немає жодного позитивного персонажа, всі негідники й мерзотники, а образи комуністів і воєначальників - заземлені, схематичні. «Це люди сухі, черстві, людиноненависники, позбавлені теплих людських почуттів. До того ж, усі герої - лише українці, водночас же ані словом не сказано про класових ворогів - вихідців з цього народу. Чому ви не вивели жодного українського націоналіста? Бо ви самі хворієте на націоналізм».
Окрім несправедливих обвинувачень з боку вождя, боляче вразила митця і позиція присутніх на цьому судилищі партійних бонз і письменників з Києва. Адже до того Довженко читав уривки з кіноповісті «Україна в огні» Хрущову, Коротченкові, Корнійчуку, Бажанові, Рильському... «Всі вони воднодуш визнавали її видатною, а дехто (Рильський) - геніальною. І тепер усі мовчать. Я ж уважав нижче своєї гідності розповідати товаришу Сталіну про це на своє виправдання, бо інакше поставив би товаришів у незручне для них становище...»
«Це - наскрізь ворожий нам твір», - такий безапеляційний вирок виніс господар Кремля. Та наприкінці цього страшного судилища усіх присутніх буквально збив з пантелику той факт, що прощаючись, Сталін потиснув розтоптаному митцеві руку. Можливо, це і врятувало Довженка від страдницької дороги в ГУЛАГ, на якій ще раніше щезли десятки, сотні його колег.
Але відлуння цієї єзуїтської розправи не забарилося. Так, завбачливий директор Київської кіностудії (тієї, яка тепер носить ім'я опального кінорежисера) буквально «вбив» його таким вердиктом: «Ви, Олександре Петровичу, на Україні не існуєте, вас нема й не передбачається, щоб ви знову виникли».
І підтинали - безапеляційно і жорстоко. Довженко мріяв зняти «Тараса Бульбу» за однойменним твором Гоголя. Він передусім хотів показати світові «український народ красивим і могутнім, а українське військо - згуртованим і розумним, яким воно й було насправді». До того ж, кінорежисер думав озвучити стрічку українською мовою. Та все це так і зосталося мрією - українське козацтво зі своїми лицарськими звичаями й традиціями явно не вписувалося в догми соціалістичного реалізму.
І свій останній сценарій «Поема про море» Довженко мав намір перенести на екран саме на Київській кіностудії. «Сценарій мій присвячений життю українського народу, на Вкраїні відбувається дія. Цілком ясно, що і знімати фільм треба на Вкраїні, в основному з українськими акторами. Інакше я не мислю собі», - пробує він переконати високопоставленого українського чиновника. Не отримавши підтримки, з болем занотовує: «До Києва, очевидно, мені вже не вернутись. Тринадцять років марних сподівань...»
Не виконали і передсмертного бажання геніального кінорежисера: «...Перед тим, як спалити мене у крематорії, з грудей моїх аби вийняли серце і закопали в рідну землю у Києві, десь над Дніпром, на горі...»
І донині залишається Довженків прах на чужині, на Новодівичому кладовищі у Москві, далеко від рідної землі, від рідного народу, які він любив усією великою душею і неповторно показав світові у своїх геніальних фільмах.
Антон Добровольський,
м. Київ
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!