Мій Володя – брат відзначає сімдесят
Україна

Мій Володя – брат відзначає сімдесят

15 лютого 2019, 06:04
0
1
Сподобалось?
1

Володимир Якович Хотимчук усе життя прожив у селі Рудка-Козинська Рожищенського району Волинської області. Хлібороб з діда-прадіда. Великий, невтомний трудівник. Нічого в житті не давалося йому легко. Сімнадцять літ тому пережив важку хворобу, надскладну операцію. Нині пора оглянутися, можна підбити якісь підсумки і йти далі.

Володь, не знаю, як ти, але я не можу повірити, що тобі вже стільки стукнуло. Ти як був маленький, так і залишився. Такий же меткий, непосидючий, вічно шукаєш і знаходиш собі роботу. Щось там шпортаєшся, клепаєш, усяке залізяччя збираєш, вози якісь лампічиш. Діти, дружина бурчать: нашо, кому це все потрібне? Не доходить – ти робиш своє. Хіба хтось тебе колись перепер? Не буду і я цього робити. Ліпше давай пройдемося по твоїх літах.

Коли у тому страшному п’ятдесят дев’ятому сонячного липневого дня помер батько і над нашою хатою, сім’єю нависла страшна чорна хмара біди і розпуки, бо того ж року виздихала вся худоба у хліві, ти став першим материним помічником та опорою. Хазяїном. У десять літ. А я – першим твоїм заступником у вісім. Тому що треба було жити, точніше, виживати.

Як сьогодні пам’ятаю, мати тоді одержала на трудодні аж дев’яносто кілограмів жита. А що їсти, чим у грубці палити, у що вдягнутися? І поїхав ти з дядьками заготовляти дрова до лісу у Клепачів, за кілометрів десять-п’ятнадцять від дому. І працював з ранку до смерканку. Там і спину зірвав. А ще на болоті ми обоє копали торф, косили стерню у видолинках, бо там була гарна трава. А про те, що робили вдома по господарству, навіть і не згадую, як і прокляту ланку, де ми пололи колгоспні буряки.

А от сватання материне обминути не можу. Пригадуєш, як сусід Онисюк привів у хату якогось дядька-вдівця, і той хотів пристати у співжильці. Ми сиділи на запічку і, як загнані собачата, визирали звідти. Озлоблені, дрібні та безсилі, ладні роздерти чужинця. Не уявляли, як будемо жити з ним в одній хаті.

– Коли він вночі засне, ми його вб’ємо, – прошепотів ти мені тоді на вухо.

– Канєшно, – впевнено відповів помічник «вбивці», тобто я.

Коли ж мама нас тоді запитала, чи погоджуємося, щоб прийняти у сім’ю того дядька, жорстокі «бандити» розплакалися. І вона категорично сказала: «Ні, краще буду мучитися сама».

Не розуміли ми, серуни, що матері дуже трудно, вона падає з ніг, аби прогодувати двох сиріт. Їй була потрібна опора. Та у сорок сім літ ще й мужчина також.

Важко тобі доводилося змалечку, як і мені. Але ми пройшли таку закалку, такий вишкіл, що потім у житті не такими страшними видавалися перешкоди. Закінчив ти технікум, заочно – інститут, сільськогосподарський, гарну хату збудував. Як наша мати гордилася, що ти працюєш головним інженером у колгоспі, і разом з тим підсміювала, коли ти не хотів іти на тракторну бригаду якийсь кілометр пішки, а все чекав, щоб тебе хтось підвіз.

Розповідаєш, що тобі часто сниться наш незабутній голова колгоспу Сергій Григорович Рудик. Царство йому небесне. Справді господар від Бога. Який льон тоді вирощували у нашій Рудці-Козинській при ньому! А картоплю, а овочі! І до всього того й ти приклав руку. І тому й сниться тобі голова колгоспу, бо не завжди слухав його. Десь твоя совість трохи муляє? Значить, нормальна ти людина.

Скільки тебе знаю, стільки й бачу за роботою. Може, варто трохи й перепочивати. Постійна праця, напруга з дитячих літ не минають непомітно. Нині скаче тиск, болить голова. А ще кілька років тому хвалився, що не знаєш, що то таке. Та й страшна хвороба, операції, перенесені сімнадцять літ тому, даються взнаки. Пора б себе пошкодувати, пожити для себе.

Тобі є на що оглянутися, побачити, скільки зроблено. Діти вже давно мають сім’ї, свої хати, дітей, а ти – внуків та правнучку. Я іноді думаю, що Господь тобі і мені віддає усе за бідове наше дитинство, трудний шлях у житті сьогодні добром, достатком, усім тим, що називається щастям. Відчуваю, що тоді, коли ти будеш читати оце моє послання в газеті, у тебе на очах стоятимуть сльози. Бо я сам пишу і плачу, адже радий за тебе, що ти дожив до сімдесяти літ на своїх ногах, при нормальній клепці, створив прекрасну родину, маєш хороших друзів.

Так і живи ще довго-довго нам на радість, а собі на щастя!

Твій менший брат Женя

 Вся наша велика родина сердечно вітає ювіляра. З роси і води, сто літ без капремонту!


Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!

Читайте також

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар

Ви погоджуєтесь з правилами коментування.
Реєстрація Вхід
Забули пароль?
Реєстрація Вхід
На ваш E-mail буде відправлено лист з інструкцією
Реєстрація Вхід
Зареєструватися