Сан прийняв після поїздки в АТО
Нещодавно 43-річний лікар Рівненського військового госпіталю Руслан Салійчук прийняв сан диякона. Чоловік давно мріяв присвятити себе служінню Богу, проте остаточне рішення прийняв після поїздки у зону АТО. Медик переконаний, саме щоденні молитви допомогли вижити під обстрілами.
Про кар'єру військового Руслан Салійчук мріяв ще з раннього дитинства. Пригадує, як із захопленням розглядав значки та форму батька своїх друзів, який був офіцером. Уявляв, що колись також приміряє на себе армійську атрибутику.
- Мама моїх прагнень не підтримувала. Вона хотіла, аби я став лікарем, оскільки медиком був її брат. Тож закінчивши восьмирічку, я вступив до Дубенського медичного училища на фельдшерське відділення, - пригадує Руслан Салійчук - Отримав направлення на роботу у сільський ФАП. Згодом мене забрали до армії. Під час служби один з майорів військової частини, дізнавшись, що я фельдшер, порадив продовжити навчання у Ленінградській військово-медичній академії, здобути спеціальність військового хірурга. Отримавши диплом, залишився працювати в Росії, потім повернувся в Україну.
У червні цього року чоловік у складі медичної бригади від Рівненського військового госпіталю поїхав на схід України у зону АТО. Щоправда, збираючись в дорогу, лікарі були переконані - їдуть на полігон у Миколаїв. Натомість місцем призначення стало село Варварівка Луганської області.
- Перші кілька днів по нас не стріляли, бо був період перемир'я. Пізніше ж потрапляли під мінометні обстріли по кілька разів на день, - розповідає військовий медик. - Щодня просив Бога, щоб оберігав нас. Дякуючи Всевишньому, снаряди не влучали в пункти нашої дислокації. Ночували ми у наметах. Щоправда, деякі бійці спали під відкритим небом на бетоні, зробивши дерев'яні настили. Харчувалися на польовій кухні, милися у збитому з дощок душі, пили привозну воду. Доводилося скрізь ходити зі зброєю.
Розповідаючи про своє перебування у зоні бойових дій, Руслан Салійчук дивується, чому не було чіткої організації. Майже половина батальйону, наприклад, були мобілізовані особи, а не кадрові військові. До того ж, стверджує лікар, хірургам нічого було робити на сході. Там, каже, вистачило б і санітара, який робив би перев'язки. Натомість спеціалісти вищої категорії, такі як пан Салійчук, могли б оперувати поранених у госпіталях.
- Дивлячись на те, як гинуть твої товариші, мимоволі виникає думка, що західняків спеціально відправляють воювати на схід, аби винищити. Чому місцеві цілком здорові чоловіки не боронять свою землю? Саме в такі моменти й починаєш по-іншому оцінювати життя. Тож повернувшись у серпні із зони АТО, твердо вирішив: прийму сан диякона. Тим паче, давно задумувався над тим, що медицина не єдине моє покликання, - каже лікар. - Свого часу, будучи в Іраку, допомагав священику-миротворцю з Дрогобича вести службу. Вже багато років поспіль співаю у хорі. Минулоріч навіть возив документи на вступ у Луцьку семінарію, але мене не зарахували. Справа у тому, що навчатися на заочному відділенні могли лише ті, хто мав духовний сан. Я ж кидати роботу не хотів, оскільки виховуємо з дружиною двох дітей.
Забирати документи з навчального закладу Руслан Салійчук також не став. Тож тепер, ставши дияконом, планує розпочати навчання у семінарії. Нині чоловік служить в одній з церков Здолбунова. Незважаючи на це, залишати лікарську практику він не збирається.
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!