Тисячі жителів райцентру Дубровиця, що на Рівненщині, вважають Федора Івановича Кренька своїм вчителем. А ще його називають «місцевим унікумом». За понад 50-літній стаж чоловік керував гуртками бальних і народних танців, хоровим і баяністів, фотосправи і кінодемонстраторів, акробатичним і футбольним, радіоконструювання та радіоелектроніки. Доньки горнуться до нього зі словами «золотий татусь».
Федора Івановича непросто застати вдома. У свої майже дев'яносто він надзвичайно активний. Навіть поштарям не дає спокою, щоб дізнатись, коли ж це вже про нього напишуть у «Вісник+К». Орденоносець і почесний громадянин Дубровиці і зараз не почиває на лаврах та не купається в розкоші. Та й змолоду його доля була не надто солодкою.
- «Тепер ти будеш за батька», - пригадує мамині слова Федір Іванович. - Його забрали на фронт, а я був найстарший з-поміж дев'яти братів та сестер. А під кінець війни і мене мобілізували. Після «учебки» повезли до Берліна, а звідти відправили у Маньчжурію.
З Далекого Сходу Кренько повернувся у рідну Дубровицю із медаллю «За перемогу над Японією», зі спогадами про участь у зйомках фільму «Розгром Японії», новими спеціальностями та баяном. Федір Іванович бере в руки музичний інструмент і заспівує «На полянке возле школы». Цю мелодію він заграв 15 квітня 1951 року у місцевому парку, щойно ступивши на рідну землю. З музикантами тоді було не те що скрутно - їх не було взагалі. Не дивно, що йому відразу запропонували роботу в школі. Згодом він працював і в дитячому садочку, і в Будинку піонерів.
- Учні бігом бігли на ранкову зарядку, - ділиться спогадами Федір Іванович. - Бо я вперше її проводив під акомпанемент баяна. Ще однією новацією став гурток акробатики. Тоді акробатичні піраміди були на вершині популярності.
Районне керівництво помітило здібного вчителя і додатково навантажило позашкільною роботою. Окрім гуртків, Кренько керував хоровими колективами лікарні, лісгоспу і споживспілки. Його постійно направляли на різноманітні конкурси, семінари, огляди.
Найбільшою пристрастю Федора Івановича були і залишаються танці. Перші танцювальні па він зробив ще за Польщі. Ветеран пригадує, що в ті часи дівчата в клубі «в чергу» вишиковувались до найнижчого парубка. Він був єдиним, хто вмів утнути і польку, і краков'як, і вальс, і танго. На Далекому Сході молодший сержант Кренько танцював у армійському ансамблі. Після демобілізації вів гуртки бальних і народних танців. І сьогодні 87-річний «дубровицький унікум» ще вчить молодь танцювати вальс.
Микола КОМАРОВСЬКИЙ,
Рівненська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!