Від батьків, що залишили, до батьків, які не зречуться
Наш світ надзвичайно жорстокий: у ньому можна стати сиротиною при живих батьках. Але ще й дуже милосердний: у ньому можна позбутися сирітства. На цих двох полярних полюсах волею долі судилося побувати трьом дітям з однієї родини: Дмитру, Миколі та Насті. Спочатку - через позбавлення батьківських прав тих, хто їм дав життя. Опісля - завдяки тим, хто їх всиновив на додачу до власних трьох дітей. Це сім'я Тимофія та Наталії Муликів із села Баранне Радивилівського району.
Донька попросила сестричку... з інтернату
Ці діти - Дмитро, Микола та Настя - прагнули батьківського тепла, а натомість отримали байдужість з боку рідних людей. У тому числі й від матері, яка завдяки отриманим «дитячим» грошам поринала в безпробудний запій. Без жодного усвідомлення материнського обов'язку як перед старшими дітьми, так і перед найменшим дворічним Дмитриком. Саме тому горе-батьків позбавили прав, а діти стали вихованцями рівненського притулку.
У цей час родина Муликів будувала свої плани на сімейне життя.
- Тут, у Баранному, де наша родовідна сув'язь, ми й почали вити своє сімейне гніздечко, - показує власне обійстя господар, 39-річний Тимофій Мулик. - Починали фактично з нуля. Тепер маємо і будинок, і благоустроєну територію, і різний реманент, і дитячі майданчики... Але найцінніше - це, звичайно, наші діти. Найстарший - Леонід. Йому вже 21 рік. Навчається у Рівному на агрохіміка. На три роки молодший Володимир опановує зараз водійську спеціальність та меблеву справу. Яна навчається у шостому класі. Відтак у нашій сім'і донедавна було п'ятеро осіб. Як кажуть, жили-поживали, аж доки не з'явився задум всиновити ще одну дитину. Зрештою, ця ідея першою зародилася в нашої Яночки, яка попросила сестричку. Свого часу, ще при Ющенку, в Україні запровадили цікаву й актуальну, як на мене, програму щодо поступового відречення від інтернатного виховання сиріт, напівсиріт задля того, щоб ці діти якомога більше потрапляли в сім'ї і саме там виховувалися. Тож ми зважили свої можливості і почали процес всиновлення. Але при цьому постали перед новим несподіваним вибором: у нашого обранця ще був брат і сестра в інтернаті. Скажу чесно: дізнавшись про це, дехто радив нам відмовитися від своєї затії. Мовляв, наражаємо себе на неймовірні труднощі. А тут якраз ще й доля додала випробувань: дружина потрапила в лікарню, я на станкові відрізав пальця. Одне слово, замість, здавалось би, закономірного облегшення на нас посипалися суцільні випробування. Цікаво, що щось подібне пережила і сім'я зі Львівщини, яка всиновила сліпу дівчинку та її братів. Вони прямо кажуть: це Бог випробовував нас.
Облаштували літній табір для глухонімих
- Що б там не казали, як би не захищали інтернати, вони ніколи не зможуть замінити виховання дітей безпосередньо в сім'ї, - акцентує свої роздуми Тимофій Мулик, - бо саме в сім'ї діти отримують найголовніше - батьківське тепло. Коли вперше в притулку до нас на знайомство вивели Дмитрика, він був, чесно кажучи, якимсь пригніченим. До того ж, на тілі - неабияка алергія. Стоїть в сорочечці, на декілька розмірів більшій, слова вимовити не може. Поглянули - серце стиснулося від жалю... Тепер же в Дмитрикові душі не чуємо. Прудкий, кмітливий, заповзятий, весь час намагається допомогти татові й мамі. Подібно й Микола та Настя. Загалом усі наші шестеро дітей - як найбільша розрада для душі. Одні проявляють себе у праці, інші - в спорті, ще інші - в музиці, добре навчаються, виховуються в дусі любові до ближнього. Створили ансамбль, в якому - вся наша сім'я. Недавно виступали на фестивалі «Родинне коло» в Радивилові.
Доброта, милосердя, любов - найбільші чесноти родини Муликів. А ще - надзвичайна жага реагувати на чужий біль. Це, зокрема, проявляється в тому, що Мулики поблизу своєї оселі облаштували обійстя для проведення літніх таборів, і його насельниками в теплу пору року є глухонімі діти з різних куточків України. Тут спеціалісти-педагоги дають їм ази науки та виховання.
- Подібну ауру - добра, поваги, любові - намагаємося створити і безпосередньо в нашій сім'ї, - каже Наталія Мулик, - тут всі діти для нас - рідні. Разом ділимо хліб і до хліба. Щодня наварюю до десяти літрів борщу чи супу. Це якраз денна норма. А ще воднораз сім'я з'їдає два кілограми пельменів. Нестачі в харчах немає; водночас живемо за принципом: чим багаті, тим і раді. Приїхав якось відвідати наших прийомних діток їхній дідусь із Полісся. Побув трохи і каже, що його «кровинки» потрапили в добру казку, а донька із зятем і досі на горілці помішані, тому й голодні та холодні. Як би там не було, ми знаємо одне: наші діти мають бути виховані в дусі високих людських ідеалів. І доки старчить сил, будемо прямувати саме по цьому шляху.
Сергій НОВАК,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!