Листуються з жінками та... вивчають закони
У кожного засудженого Городищенської виправної колонії №96, що неподалік Рівного, різна доля, різні мотиви скоєння злочину, різні терміни ув'язнення. Одні рахують дні до того, коли залишать стіни за колючим дротом, натомість інші вже ніколи не побачать волі. Тут утримуються засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини.
Засудженого запросили викладати
Городищенська виправна чоловіча колонія належить до установ максимального рівня безпеки. Раніше тут був цукрово-рафінадний завод. У 50-х роках його облаштували під установу для виконання покарань, сюди почав надходити спецконтингент за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Коли у 2004 році відкрився сектор максимального рівня безпеки, стали привозити засуджених до довічного позбавлення волі. Основна частина ув'язнених має по кілька судимостей. Окрім українців, тут сидять грузини, цигани, азербайджанці, молдавани... Нині в колонії перебуває 588 засуджених, 48 з яких - довічники. Наймолодшому утриманцю установи лише 19 років.
Відділення колонії розділені між собою контрольно-пропускними пунктами, металеві двері яких щільно замикаються на важкі замки. Коридори з решітки вказують шлях до зони максимального рівня безпеки, де й утримуються засуджені до довічного позбавлення волі. Частина ув'язнених живе у гуртожитках. Довічники утримуються у приміщеннях камерного типу. Ті ж, хто має певні психологічні відхилення або є надто конфліктним, сидять у камерах-одиночках.
На вулицях порожньо. Все тому, що засуджені у цей час працюють, пояснює заступник начальника установи Вадим Ярмощук. Однак, каже, на роботу вони ходять лише за власним бажанням. Закони такі, що змусити засудженого працювати ніхто не має права. Втім, як правило, ув'язнені зацікавлені у зайнятості. Оскільки праця їхня не безкоштовна. Заробивши грошей, вони можуть оплатити час виходу в Інтернет, кімнату для тривалих побачень, у тюремному магазині, який також є на території установи, купити засоби гігієни, цигарки або ж продукти харчування. Бо хоча в тюрмі й годують тричі на день, іноді хочеться чогось «не казенного». Щоправда, трапляються й такі, що живуть лише чеканням обіду та переглядами телевізора.
Засуджені працюють у швейних та столярних цехах, виготовляють бруківку, шлакоблоки, європалети та сувеніри. Діє тут і навчальний центр, де ув'язнений може здобути професію слюсаря, кранівника або токаря. До того ж, позбавлені волі можуть дистанційно здобувати освіту у вищих навчальних закладах. Одного з утриманців установи, до речі, після закінчення вузу в Миколаєві запросили туди викладати після звільнення.
- Контингент тут різний. Тож не дивно, що час від часу між ними виникають конфлікти, - продовжує Вадим Миколайович. - Аби сутички траплялися якомога рідше, в установі діє психологічна служба. Також з проповідями у колонії бувають представники різних релігійних общин. Тут уже давно не дивина, коли засуджені, відбувши покарання, приїздять в установу проповідувати слово Боже. На території колонії, до речі, працюють лише чоловіки.
Кидають чоловіків і їдуть до в'язнів
Заступник начальника колонії розповідає, що багато засуджених до довічного позбавлення волі не згідні з винесеним їм вироком. Вони судяться за перегляд справи, самостійно захищаючи себе як в українських, так і європейських судах. Варто зазначити, ув'язнені, незважаючи на закритий спосіб життя, досить розумні та ерудовані. Вони розуміються на законодавстві, вивчають його на сайтах Верховної Ради та Міністерства юстицій. Вміють вести задушевні бесіди на високі теми. Трапляються випадки, коли жінки, познайомившись із засудженим через листи, кидають законних чоловіків та беруть шлюб з ув'язненими.
Перебуваючи у стінах установи, зустріли групу засуджених, які саме поверталися з роботи. Помітивши гостей, чоловіки мило усміхнулися. Привіталися ледь не хором. Я ж, вражена такою відкритістю засуджених, впевнено крокую повз них до виходу. Зупинив наляканий голос одного зі співробітників колонії: «Тут не можна ходити самій. Вони по кілька років жінки не бачили. Дадуть вам по голові, що ми тоді робитимемо?»
У колонії засуджені, як і звичайні люди, також стежать за подіями у країні. Неабияк переймаються неспокоєм на сході. Навіть воювати просяться. Оскільки це неможливо, взялися шити на замовлення спальні мішки у зону АТО. А ще, бажаючи хоч якось підтримати нашу армію, купили бійцям кілька бушлатів. Також ув'язнені перераховують гроші на волонтерські рахунки.
Який батько, такий син - бандит
Вчинки, які привели цих людей на закриту територію, різні. Олег Сай, наприклад, до ув'язнення був лідером серйозного злочинного угруповання. Чоловік родом з Тернопільщини. Статті, за якими виносили вирок Саю, перерахувати важко: розбійні напади, вбивства... Потрапляючи у місця позбавлення волі, він нав'язував засудженим злочинні традиції. Востаннє його засудили до смертної кари - розстрілу, усе майно конфіскували. Однак згодом, у зв'язку з відміною такої міри покарання, дали довічний термін. Сталося так, що син Олега Сая також потрапив у в'язницю за вбивство. Як і батько, хлопець намагався стати лідером серед засуджених. Тоді Сай-старший несподівано змінив свій погляд на життя, у листах почав переконувати сина виправитися. Варто зазначити, батьку таки вдалося достукатися до нього - хлопець відмовився від наслідування злочинних традицій. Нещодавно суд прийняв рішення про переведення Сая-молодшого з колонії середнього рівня безпеки до виправного центру.
Вбивця горнеться до Бога
Інші обставини привели до Городищенської колонії львів'янина Андрія Чорного. Нині чоловіку 32 роки. За розбійний напад, поєднаний з вбивством, його довічно позбавили волі 18-річним парубком. Він та ще двоє хлопців, захотівши легких грошей, пішли грабувати будинок. Один з нападників запевнив, що у цьому домі є велика сума готівки. Чорний розповідає, вони не планували нікого вбивати. Однак, збираючись на промисли, спільники таки прихопили з собою рушницю. У результаті жертвами зловмисників стали троє людей.
- Все було спонтанно. Одного з мешканців будинку спільник застрелив на моїх очах, про вбивство іншого я навіть не знав, - пригадує Андрій. - Наставивши на мене рушницю, наказав покінчити з третім. Пригрозив: «Або ти вб'єш його, або я тебе». Я не мав вибору. Власником будинку виявився впливовий співробітник УМВС України у Львівській області.
Хлопців спіймали того ж дня. За вбивство швагра, тестя та сина держслужбовця двох зловмисників засудили до довічного позбавлення волі.
Усвідомлюючи непоправність свого вчинку, засуджений повірив у Бога, прийняв водне хрещення. Зізнається, тут йому навіть вдалося знайти товаришів по духу (так Андрій називає двох співкамерників). Чоловіки разом відвідують богослужіння. Адміністрація установи також характеризує ув'язненого Чорного позитивно: працьовитий, не конфліктний, людина, яка дійсно намагається спокутувати свою провину, що у цих стінах буває нечасто.
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!