Раніше гасити пожежі в Мульчицях приїжджала пожежна машина з Володимирця. 56 кілометрів по жахливому бездоріжжю – і пожежні встигали якраз на те, щоб скласти акт на ще гарячому фундаменті. І це при тому, що за нормами вони мали приїхати максимум за 15 хвилин після виклику. Крім того, навколо села соснові ліси та торф’яники, яким у спеку тільки іскру дай з вітерцем… Зібралися люди на раду, подумали – і вирішили створити свою власну, мульчицьку, охорону. Придбали пожежну машину, послали на навчання пожежників, встановили їм заробітну плату. Спочатку фінансуванням займалася сільська рада та частково залучалися благодійні кошти. Тепер же, коли місцева влада сама опинилася на межі виживання (через зміни податкового кодексу у місцевий бюджет нема надходжень, всіх працівників перевели на неповний робочий день), мульчицька громада знову зібралася і проголосувала: утримуватимемо пожежну за свій кошт. 

Сільський голова Мульчиць Василь Шкіль розповідає, що загалом на утримання пожежної охорони потрібно 88-90 тисяч гривень в рік. Туди входить зарплатня трьом працівникам, бензин і сякий-такий ремонт автомобіля. Якщо цю суму поділити на 400 платоспроможних дворів, виходить 225 гривень в рік. Не така вже й велика сума за безпеку і спокій, чи не так?

Усі троє пожежних місцеві, мульчицькі. Іван Кедич, Володимир Мольчиць та Степан Отрода й живуть недалеко від своєї станції, яка розташована у колишніх колгоспних приміщеннях. Проте коли ми приїхали на пожежну, застали на чергуванні Степана Отроду. У «каптьорці» спецодяг, журнал викликів і кілька мобільних телефонів з карточками існуючих в Україні операторів.  

Стапан Пилипович показує нам пожежну машину, зазначаючи, що вона 1988 року випуску. Але, мовляв, ще на ходу, не підводить. 

– Ми перші у районі створили свою пожежку, – розказує Степан Отрода. – Тож спочатку їздили на виклики не тільки у свої села (до Мульчицької сільської ради входить чотири села – авт.), а й у сусідню Більську Волю, Борове. Причому встигали туди швидше, аніж добиралися пожежні з району. Тепер у Більській Волі вже є своя охорона, тож ми один одному допомагаємо при великих пожежах. 

– А скільки викликів в середньому доводиться обслуговувати? – цікавлюся.

– Загалом, скільки ми вже існуємо, у нас було 70 виїздів. У 2014 році  нас викликали 24 рази – це приблизно по два виклики в місяць, – Степан Пилипович гортає журнал викликів. – 18 разів гасили ліс, мало не тиждень – торф, врятували з десяток хат і ще більше сараїв.

Воістину, ініціатива варта наслідування…