Желал Бібулатович родом із російської республіки Дагестан. В Україні мешкає уже 40 років. Переїхав сюди, коли вступив у Донецький фізкультурний інститут.

– Займатися спортом почав ще в армії. Виборов чимало титулів на різних турнірах із бойового самбо. Тому, відслуживши, пішов на факультет фізкультури. Під час навчання опанував ще й дзюдо, – розповідає Хаджиєв. – Згодом продовжив навчання у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському університеті на зоотехнічному факультеті. Там, до речі, познайомився зі своєю дружиною. Вона родом із Рівненщини. Щоправда, мої рідні були проти нашого шлюбу: я мусульманин, а вона – християнка. По закінченню був змушений три роки відпрацювати на українську державу, оскільки вона мене вивчила. 

Желал Бібулатович отримав направлення на роботу в Рівненську область. Кілька років працював тут зоотехніком, згодом – очолив колгосп. Однак коли колективні господарства стали занепадати, звільнився і влаштувався до приватного фермера. Аби тримати себе у формі, чоловік увесь час займався спортом. Втім, зізнається, навіть мріяти не міг, що колись захоплення стане професією. 

– Про тренерську роботу дізнався випадково. Моя дочка – професійна спортсменка, тож коли шукав їй роботу в дитячій юнацькій спортивній школі, мене запитали, чи не хочу й собі повернутися у спорт. Сказали, що в Іскрі планують відкрити секцію боротьби. Я тільки посміявся, бо не вірив, що подібне може з’явитися у невеличкому селі, – пригадує майстер спорту. – Однак у 2008 році тут таки відкрили зал єдиноборств. Нині треную 42 дитини. 15 із яких – дівчата. Чесно кажучи, з ними працювати легше, ніж із хлопцями. Дівчатка слухняніші, швидше вчаться, не бояться ударів. Цьогоріч одна з моїх вихованок, до речі, виступатиме на Чемпіонаті України в Одесі. 

Тренер розповідає, що усі діти відвідують заняття безкоштовно. Набір же проводиться із восьми років. Однак поїздки на турніри та чемпіонати оплачують батьки. Форму ж своїм підопічним Желал Хаджиєв купує за власні кошти на секонд-хенді. 

Колишній очільник колгоспу, до речі, також приймає участь у світових турнірах із самбо серед ветеранів спорту. У 2012 році на чемпіонаті в Марокко чоловік виборов третє місце, в 2013 у Болгарії – друге, перемігши чотирьох світових чемпіонів із Росії. Аби Хаджиєв міг представити Україну, гроші на поїздку йому збирали всім селом, оскільки держава, розповідає спортсмен, жодним чином не підтримала своїх учасників. 

Розмовляючи з чоловіком про спорт, не змогла не поцікавитися його стосунками з родичами, які залишилися у Росії.

– Коли на сході тільки-но починалися заворушення, мама дзвонила й казала, щоб забирав родину і їхав у Дагестан. Розказав, що тут відбувається насправді, попросив не вірити пропаганді. Я є громадянином цієї країни, тож нікуди їхати не збираюся, – зізнається Желал Хаджиєв. – А от із братом і досі сваримося. Щойно заходить мова про політику, він кричить, що я бандерівець. Натомість я звинувачую його в тому, що забрав у мене Крим.