Дорогу до обійстя народних цілителів відшукати не важко. Будинок, на ганку якого сушаться трави, видніється здалеку. Олена Геннадіївна саме поралася на городі. Зізнається, зовсім недавно бабця ще й сама приймала людей, проте останні кілька тижнів нездужає. Злягла. Вік бо вже поважний – 99 років не за горами. Тож нині пані Олена самостійно допомагає людям боротися з їхніми бідами.

Щойно переступивши поріг передпокою, стає зрозуміло, що в цій частині будинку знахарка зцілює хворих. Куток завішений іконами. Під ними стіл, на якому теж стоять образи, покриті рушником, а також – молитовник. Збоку скляна миска, сірники, різні сухі трави, перев’язані стрічкою та яйця. 

Олена Геннадіївна – жінка неговірка та скромна. Зашарівшись, стинає плечима. Мовляв, в тому, що вона допомагає людям, немає нічого особливого. Так вже бабуся навчила: якщо просять, не можна відмовляти.  

– Дар бабця перейняла ще від своєї бабусі, яка була в селі знаною знахаркою та повитухою, – розповідає Олена Геннадіївна. – А ми, в свою чергу змалку підсобляли своїй. Усі молитви я знала з дитинства. Останні три роки, після того як померла моя мама, постійно бабці Ганні помагала, бо недобачає. Вона передала мені всі свої знання.  Люди ж бо зверталися до неї з різною бідою. Діток, наприклад, привозили з крикливцями (хронічний плач – авт.), затинаннями, переляками. Дорослі скаржилися на бородавки, захворювання шкіри. Аби людині зарадити, бабця вчила спочатку викачати яйцем, а потім спалити льон. 

Щоб визначити хворобу людини, бабця Ганна Сибірячка  спочатку молилася, обкачуючи при цьому пацієнта яйцем. Потім вибивала його у склянку з водою. По «малюнкові», що утворився, ставила діагноз. І лише після цього бралася за лікування: викачувала яйцями, виливала на віск, випалювала на льону.  Так само навчила й онуку. Втім, каже Олена Жиган, присутність хворого під час цього ритуалу не є обов’язковою. Для того, щоб побороти недугу, таку саму процедуру можна провести й з одягом хворого.  

– Випалювати на льону я навчилася найперше. В тому немає нічого складного, – каже Олена Геннадіївна. – Саджу людину на стільчик і накриваю полотном. Клоччя льону кладу на найбільш уражену частину тіла й підпалюю. Якщо вогонь «стовпиться» і яскраво горить, значить, хворий одужує. Бабця завжди повторювала, що подібні знання треба опановувати біля знахаря, а не з книжок. А ще вона завжди вчила, що після прийому хворих треба молитися, викачувати себе яйцем. Бо ж, зцілюючи чужі біди, весь негатив береш на себе. Ніколи бабуся не приймала людей у неділю та церковні свята. Я теж цього не роблю, бо то гріх.

Марія МАРТИНЮК,