Відомий Брусиловський (Луцький) прорив, з часу якого минає 100 років, вважається однією з найуспішніших військових операцій російської армії під час Першої світової війни. Однак є й зворотна сторона медалі – сотні тисяч загиблих. Лише за перший день бойових дій втрати становили понад півтори тисячі бійців. Усі ці тіла прийняла волинська земля, яка понині нагадує про страхіття тієї війни. Жива й людська пам’ять. Безпосереднім її хранителем можна назвати Павла Миколайовича Баласа із села Терешів Млинівського району, на рахунку якого не одна знайдена та впорядкована братська могила, відтворені схеми битв на місцевих теренах, історичний літопис подій столітньої давності…
Трактор оминав могилу – не оминуло серце
Павла Баласа знають як українця-патріота, справжнього сільського трудягу, активного організатора, який здатен згуртувати люд довкола себе, за що свого часу земляки довірили йому керувати Привітненською сільською радою. А ще Павло Миколайович – щирий поціновувач історії.
– Це закономірно: чим далі від війни, тим більше вона загладжується, – зауважує Павло Балас. – Нині маємо нарівні із землею десятки братських могил, які залишилися після Брусиловського прориву. З них лише поодинокі під хрестом. Більшість – не так забуті, як непроглядні. Дають про себе знати, коли натрапиш на них – випадково чи цілеспрямовано. Отака могила, власне, трапилася мені в молодості. Працював я тоді прицепщиком. Так ось, коли орали поле, під селом Терешів трактор постійно об’їжджав місцину, порослу дерном. На могилу вона вже не була схожою – насип розлізся, надгробок загубився. Але сам факт, що тут лежать десятки, а може, й сотні убієнних, мене неабияк тривожив. Та й поважні сільські дядьки не раз казали: «Негоже православним ось так лежати – без хреста і християнського впокоєння». Тільки що вдієш – радянська влада на такі речі не вельми звертала увагу. Тож довелося брати ініціативу в свої руки. Вже будучи головою сільради, вирішив упорядкувати могилу. Зібрали людей, узяли в колгоспі екскаватор, аби облегшити земляні роботи, насипали курган, зробили під’їзний шлях, поставили хреста. Тепер уже здалеку видно, що це – пам’ятка. Біля неї лине молитва, відправляється молебень. А на душі – виконаний християнський обов’язок. Бо й справді кожен убієнний солдат, хто б він не був, повинен мати вічний спокій і вічну пам’ять.
«Тут їх триста, як скло, товариства лягло»
До низки впорядкованих поховань недавно додалося ще одне – на цвинтарі у селі Привітне.
– По правді, це вже перепоховання, в якому не менш як триста душ, – каже Павло Балас. – Донедавна тут стояв лише невеликий похилий хрест. Старші люди розповідали, як сюди ще за Польщі перенесли останки солдатів з-під Фальковського лісу, де була велика братська могила. Скоріше всього, в ній покоїлися солдати 401-404 полків. Могли також, за моїм дослідженням, бути похованими і вояки Волинського, Житомирського, Мінського полків, які брали участь у Брусиловському прориві. За спогадами старожилів, у 30-х роках минулого століття на місці перепоховання часто відправлялися панахиди, територія була гарно доглянутою. На жаль, з часом воно майже загубилось. Якби не хрест і пам’ять старших людей, хтозна, може, і зовсім щезло би з людського кругозору. А тепер тут курган – його насипали толокою. В узголов’ї встановили кованого хреста.
…Й українці гинули за чужу державу
Саме події в наших краях під час Першої світової спонукали Павла Баласа до історичних досліджень. Він часто «риється» в архівах, збирає спогади старожилів, створює колекцію знайдених предметів, пов’язаних з Брусиловським проривом, який головним фронтом проходив якраз через його рідне село.
– Багато в чому докопатися до далекої минувшини мені допомогли дослідник Василь Гриценюк з Луцька, численні архівісти, музейники, – наголошує Павло Миколайович. – Так, приміром, вдалося встановити, що в Терешеві, П’янні, Коритах та інших сусідніх з ними поселеннях стояли, йшли в атаку чи оборонялись, відповідно, й гинули солдати російських, австрійських, німецьких, угорських, польських, сербських, румунських частин. От скільки національностей – ціла Європа! В тому числі й українці, які воювали по обидва боки – і за Росію, і за Австро-Угорщину. Воювали, по суті, за чужу державу.
З огляду на згадану багатонаціональність Брусиловського прориву, краєзнавець-дослідник припускає існування на Волинській землі суто національних братських могил. На місце однієї такої – австрійської – він уже натрапив. Має координати ще одного масового захоронення солдатів Брусилова. Там також повинен бути курган, пам’ятник.
Сергій НОВАК, Рівненська область
Брусиловський прорив – наступальна операція Південно-Західного фронту російської армії проти австро-угорських і німецьких військ під час Першої світової війни. Проведена чотирма арміями під командуванням генерала Олексія Брусилова у період з 4 червня по 13 вересня 1916 року на лінії від Луцька до Чернівців. У результаті Брусиловського прориву (єдиної операції Першої світової, названої не за місцем подій, а за прізвищем полководця) завдано нищівної поразки австро-угорській армії, фронти при цьому просунулися від 80 до 120 км углиб території супротивника. Війська Брусилова зайняли майже всю Волинь, Буковину й частину Галичини.
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!