Проскурки і прапори для бійців
За плечима Ольги Ратич – успішна кар’єра чиновника в Сарненській міській раді, робота в місцевій гімназії. Однак усе це – в довоєнному минулому. Тепер увесь свій час пані Ольга віддає волонтерству.
– Війна, яка випала на долю наших дітей, – це жахливо. Пригадую весну 2014 року, й тоді кожен мав вирішити, що робити – ховатися вдома чи вступити в реальну боротьбу.
«Як жити далі?» – питання, яке на сімейній нараді порушили Ратичі. Голова сімейства, Володимир Павлович, зараз на пенсії, а раніше був кадровим військовим. Без вагань вирішив вступити до лав місцевого тербатальйону «Горинь». Син Олександр працював учителем фізкультури, однак спокійно з дня у день ходити на роботу не зміг. Пішов добровольцем в АТО.
– Ми не мали морального права ховатися. Скажу так: поставити патріотичний прапорець у машину – дуже просто. Говорити «Слава Україні» і відповідати «Героям слава» – теж. А от піти на схід і дійсно показати, хто ти є, – оце заслуговує на пошану. Саме завдяки таким людям і дякуючи Богу ми ще можемо вільно зустрічатися і говорити, – каже Ольга Ратич.
Отак сім’я Ратичів стала оберігати Україну по всіх фронтах: батько – в тербатальйоні, мама – волонтер, а син – доброволець, який пройшов усі гарячі точки Донбасу. Можна лише здогадуватись, яких мук зазнало материнське серце, переживаючи за свою кровинку. Волонтерство допомагало Ользі Аксентіївні вірити, що так вона підтримує не лише свого сина, а й інших хлопців, чиї матері невсипно чекали на повернення синів. Через дбайливі руки жінок-волонтерок пройшли тонни передач, щоб усе з точністю доставити на схід бійцям. Склад під стелю заповнений мішками та ящиками з провізією для українських захисників, серед них адресні передачі: матері передають синам проскури, таблетки, речі. Жінка демонструє дитячі малюнки – прапори, заклики до миру, прохання повернутися живими. Найбільше вражають обереги й іконки, які пакують разом з речами, молитви, виписані дитячими руками...
Випадкова зустріч із сином на війні
"Кіборг" Володимир РИБАЧОК та волонтер Ольга РАТИЧ
Пригадуючи зимову поїздку до Краматорська, пані Ольга стає менш говіркою. Морозом обпікає душу, каже Ольга Аксентіївна, коли бачиш на війні дітей.
– Тільки уявіть: мороз, холод, бруд. На блокпості величезне скупчення техніки: танки, гаубиці. І серед цього жахіття бачу дітей. Ось цього не забуду ніколи. У ХХІ столітті так не повинно бути, – переконана жінка.
Та поїздка для Ольги Ратич далася тяжко. Адже десь там був її синочок, з яким уже більше тижня не могла зв’язатися.
– Дощенту зруйновані будівлі, школи прошиті снарядами, як решето, – Ольга Аксентіївна не змогла стримати сліз. – Одне бачити це по телевізору і зовсім інше – пережити самому.
Група волонтерів вирушила на місце дислокації батальйону, і там уже ні в кого не виникало сумнівів, що вони на справжній війні. Жінки-волонтери побачили, в яких умовах живуть їхні оборонці. В одній частині звичайних наметів харчуються, у другій – просто на землі настил із сіна, піддони із цегли, спальники. Та найбільше Ольга Ратич чекала зустрічі з сином! Та яке було її розчарування, коли сказали, що Саша у відрядженні в Дебальцевому… Стомлені від дороги та пережитого, жінки поверталися додому.
– І тоді ми випадково зустрілися із сином! Їхня рота верталася із завдання. Ми мовчки обнялися, перекинулися двома словами й мусили прощатись. Адже мій синочок на службі, – згадує хвилюючий момент Ольга Аксентіївна. – Все, що він сказав: «Мамо, моліться за мене»…
Минуло півроку – і Сашко приїхав додому. Повернувся на роботу до місцевої школи й ні на мить не шкодує, що на сході боронив країну. Ольга Ратич стримано розповідає про пережите і найбільше дивується, що зараз люди відсторонюють себе від подій, які тривають на Донбасі. Наче це чужа біда, яка їх не торкнеться.
– Сумно, що забувають, що чиїсь діти віддають своє молоде життя за наш спокій і мир, – промовляє з гіркотою.
На очі мами-волонтера Ольги Ратич накотилися сльози, адже не на словах знає, що таке чекати сина з війни, чекати від дзвінка до дзвінка й не втомлюватися допомагати чим може сотням таких же українських дітей, яких ждуть удома згорьовані матері.
Катерина ЛОЗИЦЬКА,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!