Мова про Оксена Семидуба, предки якого були вихідцями з Рівненщини. Наразі 90-річний чоловік мешкає в Харкові. Значну частину його життєпису становлять мандрівки-подорожі, розбудова козацьких формувань, участь у різних патріотичних заходах у всій Україні. Прибувши, приміром, недавно на Рівненщину, він як голова Ради старійшин козацтв України козирнув унікальною витривалістю: сівши на коня, під палючим сонцем проїхав у сідлі стокілометрову відстань із обласного центру до славних «Козацьких могил».
– Пане Оксене, Ви гарне собі козацьке ймення вибрали – Семидуб…
– О ні, то – справжнє прізвище. Мої предки були родом із села Семидуби Дубенського району. Звідти пішли в козацтво. Продовжили родовід у Великих Сорочинцях, де я, власне, народився. А потім життя розпорядилося так, що об’їздив-обходив усю Україну і більше половини колишнього Союзу.
– У подорожах?
– У геологічних розвідках. Я за спеціальністю військовий геолог, закінчив Харківський університет, очолював геологічну розвідку як підрозділ військового відомства, дослужився до звання полковника. Знаходив поклади і газу, і нафти, і золота, і нікелю в Україні, які, повірте мені, своїми надрами не бідніші від сусідніх. У Карпатах, наприклад, ми наткнулися на доволі цікаву місцину. Нам на привалах вечорами не давали спокою комарі. Водночас зовсім поруч, за десяток метрів, були місця, де жодного комара не зустрінеш. Почали аналізувати таку аномалію і дійшли висновку, що на комах має вплив підземне випромінювання. І справді, в цих місцинах були поклади рідкісних металів. У Волинській низовині натрапили на нікелеві руди. Було це в 1971 році. Доповідали про знахідку навіть тодішньому Першому секретареві ЦК компартії України Петрові Шелесту. Особисто. І отримали від нього доволі неочікувану відповідь. Мовляв, з висновками про нікель не варто поспішати, на це ще прийде час… Вочевидь, і Шелест був такої ж позиції: аби копалини з українських надр не вивозилися на край світу, а служили Україні, прихильником якої він однозначно був.
– А ваша любов до України – коли вона вперше яскраво сплеснула і в чому ж найбільше проявляється?
– Бачте, любов у душі – то така штука, яка, як і вітка, має здатність прищеплюватися. Мені прищепилася від батьків, від родини. Пригадується історія дядька Платона, священика, у якого енкаведисти намагалися довідатися імена та місця перебування повстанців, яких вони засікли, коли ті приходили на сповідь у церкву. Натомість Платон заприсягнувся: «Можете мене розстріляти, але тайни сповіді я не видам, як і не видам українців».
А свою особисту національну позицію довелося проявити в 1989 році. Пам’ятаєте, тоді Україною прокотилася хвиля страйків? Вийшли люди на страйк і в Харкові – із соціальними і політичними лозунгами. А ми, група із шести чоловік-смільчаків, вирішили доповнити цю подію ще й українським змістом. Вдягнулися в шаровари, вишиті сорочки, взяли в руки синьо-жовті прапори, тризубці й пройшлися маршем по площі. Наперед знали, що міліція нас ловитиме чи розганятиме. Тому продумали план дій. Коли почалася облава на нас, швиденько поскидали поверх надягнуту на звичайний одяг національну атрибутику, передали в тайник нашому «агентові», а самі, нібито нічого й не бувало, пройшли повз міліціянтів…
А далі, вже при незалежній Україні, я створив козацький осередок, затим Січ Війська Запорозького. Скільки ми заходів патріотичних провели – не перелічити. А ще дуже люблю природу. Можливо, колись напишеться про це книжечка. Тема – унікальні природні місця в Україні, які я сам відкрив. Для прикладу, це 250-річний дуб. Він росте під Одесою. Якщо дивитися на нього очима – ніби нічого незвичного. Якщо фотографувати, то по центру фото завжди буде пляма. Звідкіля ця пляма береться – ще треба дослідити. Як на мене, то, найімовірніше, від тих копалин, які є в тому місці.
Скажу іще про дуби. Про два, на які натрапив у лісі біля Харкова. Із землі вони виходять порізно, на відстані десяти метрів один від одного, а самими верхівками зрослися на висоті двадцяти метрів. Я вже про це й легенду написав – про одну підкошену козацьку душу, яка впала на плече іншій, і та її навік підтримала…
– Бачте, і тут у Вас козацький прояв! А шаблю, як козак, Ви маєте?
– І шаблю, яка старша за мене в п’ять разів, і пістоля, і булаву. Правда, козацьке здоров’я вже не те, що колись: ноги йдуть, руки роблять, а от голова інколи забуває, що вона на плечах. Зрештою пройти стокілометровий марш на коні я ще в силі. Щоправда, підкосила не так давно мене душевна рана – торік втратив кохану дружину, з якою були в парі 57 років. З приводу цієї втрати дав обітницю: рік не стригтися, тому наразі я такий, як є: з бородою, вусами. Зрештою вусів не бритиму й надалі. Бо що то за козак без них?! А всім українцям бажаю бути в парі з Україною, берегти її, примножувати. Бо лише так вона виживе і житиме многі віки!
Сергій НОВАК, Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Іван
Знаю цього пана за прізвищем Корнійчук з початку 90-х років. Він полковник не військового відомства, а справжнісенького КДБ, звідки його і відрядили розвалювати українське козацтво, яке саме на початку 90-х почало потужно відроджуватись, а через кілька років стараннями таких семидубів повністю деградувало.