Родина СМАГІВ Батько дівчат був прислужником у церкві, а Ярослав та Володимир йому допомагали. Обидва мріяли стати священиками. Іскра любові між Олесею та Ярославом загорілася, коли дівчина навчалася на третьому курсі музичного училища. Тоді не уявляла, як бути дружиною священика, хоч уже й вирішили стати на рушничок щастя. На той час Марія зустрічалася з Володимиром – вона була у дев’ятому класі, а юнак в десятому. Коли Володимир закінчував школу, мріяв про вступ до семінарії, як і його брат. До того ж, священик, біля якого хлопці змалку прислужували, сказав, щоб Володя «не закопував свій талант». Успішне навчання у семінарії увінчалося присвоєнням парафії, але для цього потрібно було одружитися. Марія тоді закінчувала перший рік навчання у будівельному технікумі, і коли постало таке питання, вони взяли шлюб. Так рідні брати та рідні сестри стали дружною родиною. – Батьки дивувалися: дві доньки, а свати лише одні, – розповідають сестри. – Думали, що нам, молодим дівчатам, коротку спідницю потрібно змінювати «за коліно», відповідно поводитися. Але ми до всього звикли, і щасливі, що доля склалася саме так. У Демидівку Олеся та Ярослав Смаги приїхали у 2001 році. За рік сюди ж прибули і Володимир з Марією. Ярослава призначили на парафію у Свято-Миколаївську церкву села Дубляни, а Володимир став священиком Свято-Успенського храму в Лішні. Олеся зізналася, що коли приїхали сюди, то не могли звикнути, адже навколо чужі люди, душа рвалася на батьківщину. Тож коли приїхала Марія з чоловіком, дуже зраділи. Спочатку у них не було житла, тому мешкали всі разом. Що цікаво, в обох сестер народилося по двоє синів, разом працюють у Демидівському дитячому садку (Олеся – музичний керівник, Марія – вихователь). Навіть однаково одягаються! У дитинстві мама шила їм однаковий одяг. А коли їхали до тата на 50-ліття, не зголошуючись, купили нові сукні – як не дивно, сподобалася одна і та ж, тільки іншого кольору. – Буває, приходимо на роботу – а ми в однаковому одязі! – розповідає Марія. – Самим смішно, що так смаки співпадають, хоч багато людей не вірять, кажуть, що домовляємось. Усі в сім’ї обожнюють національний одяг. Над вишиваними сорочками, блузками, сукнями чаклує наша мама. Минуло більше десятка років, як Смаги оселилися на Рівненщині. Тут звиклися, живуть разом дружно, бо так казали батьки. Триматися купи навчило й життя, коли відкинуло далеко від рідного дому. – Тільки тоді ще більше починаєш цінувати і берегти стосунки в родині, – кажуть. – Правда, у кожного з нас свій характер, уподобання, звички, але ми з Божою допомогою зуміли навчитися розділяти дім і стіл, поразки і перемоги. Головне – підтримувати одне одного у потрібну хвилину порадою або вчинком.
Оксана БЕРЕЗЮК,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
Читайте також
Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...