Ветерани колись воюючих країн зустрілися, плакали і дружньо обнімалися
Петро Ботвинюк, голова ради Рівненської районної організації ветеранів України, більше 10 років працював головою сільської ради у Бронниках Рівненського району. Саме йому випало облагороджувати німецьке кладовище у центрі села, адже радянська влада ще раніше хотіла зрівняти його із землею. Тож сьогодні поруч і Обеліск, де викарбувані імена загиблих під час Другої світової війни жителів Бронників, і кладовище з плитою, на якій - прізвища вбитих німецьких солдатів.
Петро Архипович каже, що коли німці приїжджають вклонитися могилам своїх загиблих, то несуть квіти і до обеліска Слави.
- Але за радянських часів на цьому кладовищі порядку не було. Переказували, що тут поховання німецьке - ото і все, - розповідає пан Петро. - Я на той час працював сільським головою. Перша німецька делегація приїхала до нас у 1991 році. Був такий Йозеф Брезінський, який організував товариство «Україні - з Баварії». Воно займалося гуманітарною допомогою нашій державі. Завдяки йому й почалося спілкування. Тож німці запропонували облагородити кладовище. Ми почали не тільки наводити там порядок, встановили перші хрести, але й дізнавалися, хто ж там похований. Дехто з місцевих казав: для чого, мовляв, облагороджувати поховання ворогів? А інші, навпаки, говорили, що це останки чиїхось синів і тут має бути порядок. Зрештою, це пам'ять...
...Трагедія сталася влітку 1941 року, як переказують старожили. Німецькі війська пішли у наступ, радянські відступали. Яким чином група з 202 німців опинилася в оточенні наших вояків, невідомо. Але наші солдати всіх полонених прокололи штиками. Звідки така жорстокість взялася? Дехто пояснює це тим, що поблизу селища Олики німці розстріляли чимало радянських вояків. Тому й помстилися... Четверо чи п'ятеро людей все ж втекли з того кривавого полону біля Бронників. А вже після бійні знову приїхали німці і наказали селянам рити двісті могил біля церкви, хоч сама розправа відбулася біля лісу. Згодом на це поховання привезли ще чотирьох загиблих, - показує німецьке поховання часів Другої світової війни Петро Ботвинюк. - Наступного дня німці спалили півсела. Правда, ніхто з місцевих не постраждав - сховалися, бо здогадувалися про наміри ворогів.
У Бронниках чимало односельців не повернулося з фронту. Їхні імена закарбовані на обеліску Слави, який стоїть поряд з німецьким кладовищем. Через дорогу - храм...
- Чи не приїжджали родичі тих, хто врятувався чи загинув?
- Були. І неодноразово. Коли відкривали це кладовище, то прийшли кілька наших фронтовиків, приїхали і старі німці. Вони стояли поряд, хоча кілька десятків літ тому, у війну, мабуть, стріляли б один в одного. А тоді на відкритті кладовища наші і німецькі ветерани помалу почали підходити один до одного. Думаю, зараз рукопашна буде... Ні, дивлюся, обнімаються-цілуються, щось один одному дарують. Мені кажуть: «Ти, пацан, нічого не знаєш. Війна, гори трупів - це страшно. Згадуємо, плачемо. А що живі лишилися, то і сміємося, і плачемо водночас...» У 2001 році приїжджала сестра солдата, який тут похований. Вона віднайшла його через волинянина, який їздив до Німеччини (запросили) на відкриття пам'ятника жертвам нацизму. Там і зайшла мова з місцевими про Бронники. Ще одне повідомлення прийшло з Криму. Нам написали, що у них відпочивав німець, який стверджував: у Бронниках похований його брат. Згодом делегація на чолі з тим німцем Гансом Хаар приїхала у наше село. Здружилися з рівнянами і навіть запрошували наших дітей на відпочинок до Німеччини. Взагалі, німці свято бережуть пам'ять про своїх солдатів, відшукують поховання предків. Я був у Німеччині, і там немає жодної недоглянутої могили, незалежно від того, чий прах у ній спочиває.
Саме завдяки українським фронтовикам, які при «совєтах» не дали переорати цю місцевість, і збереглося німецьке поховання.
Марія ДУБУК,
Рівненська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!