Радивилів (колись Радзивилів, Червоноармійськ) на День Незалежності України відзначив 450-річчя з часу першої своєї документальної згадки. З огляду на сьогочасні причини, які не дають підстав для святковості, ця віхова для райцентру дата могла б залишитися не вельми поміченою. І все ж, попри нестабільність в Україні, Радивилів провів історично-патріотичне вшанування - аби і предків увіковічити, і сучасників за їхнє подвижництво відзначити, і світле майбутнє передректи.
Визначальних епітетів щодо Радивилова чимало. Свого часу місто називали митними ворітьми для Волині. Ще раніше поселення уславилося тим, що сформувало загін, який обороняв українську землю у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.
Дало воно світові й чимало яскравих, талановитих особистостей. Зокрема, родовідним Радивилів став для композитора Германа Жуковського, дипломата Миколи Гірса, мецената Мойсея Гінсбурга, олімпійського чемпіона з фрістайлу Антона Кушніра, переможниці першої української «Фабрики зірок» Ольги Цибульської.
Свій слід в історії міста, заснованого віленським воєводою Миколаєм Радзивіллом (від чого, власне, й походить назва), залишили також письменники Григорій Сковорода, Іван Франко, Леся Українка, Ісаак Бабель, Улас Самчук, військові та політичні діячі Михайло Кутузов, Мирон Тарнавський, Симон Петлюра, Тарас Бульба-Боровець, композитор Модест Левицький...
Оноре де Бальзак також бував у Радивилові, вів навіть щоденник подій, віднайти який у паризькому архіві допомогли французи українського походження. Надіслали фотокопії мені, у Радивилові спільними зусиллями переклали ці записи на українську мову і з приємністю подивувалися, наскільки Бальзак любив Радивилів, який для нього був тихим пристановищем на шляху до коханої людини - графині Евеліни Ганської.
Попри те, що у літопис Радивилова вписалося чимало сумних сторінок, як-от, приміром, розстріл фашистами під час Другої світової війни трьох тисяч мирного люду, в усьому багатовіковому розвитку Радивилів постійно розширяв свої територіальні рамки. Нині він займає площу у майже сім квадратних кілометрів, налічує понад дванадцять тисяч мешканців.
- По відношенню до Радивилова я відчуваю своєрідну душевну благодать, - каже 85-річний корінний радивилівчанин Олег Козак. - А знаєте, чому? Бо тут, коли вийду у місто і погляну довкола, є близько півсотні споруд, до яких я як будівельник доклав своїх рук. Це і школи, й лікарні, будинок культури, інші приміщення, житлові будинки. Більше того, Радивилів розбудовував ще мій дід, зводячи в центрі міста костел. Добрим словом хочу згадати також колишнього керманича району Миколу Похільченка. Фактично, райцентр найактивніше розвивався при ньому - наприкінці минулого століття. Зараз в Радивилові, на жаль, менші можливості й перспективи для розвитку. Але, дякувати Богу, місто тримає свою марку. Тут, звичайно, треба відзначити міського голову Миколу Карапетяна, який вкладає в місто, як кажуть, всю свою душу.
Минулого року Радивилів з благоустрою у категорії міст до 50 тисяч населення офіційно зайняв перше місце в Україні. Із запитанням щодо цього звертаємося до міського голови Миколи Карапетяна:
- Миколо Аракеловичу, то чим же Радивилів найбільше підкорює Україну?
- Якщо маєте на увазі благоустрій, то, звичайно, при наявних можливостях та перепонах стараємося робити місто гарнішим, привабливішим. От і останнім часом заасфальтували кілька міських вулиць, благоустроїли місця відпочинку, центральну площу, реконструювали кінотеатр, надали нового вигляду дитячому садочку, зробили ремонти у житловому фонді. Тут, звичайно, натхнення додав 450-річний ювілей міста. Але справа навіть не у цьому, бо ж зроблене залишиться для людей - на їхнє ж благо. Зрештою, навіть не вигляд Радивилова, а саме його мешканці - головне достоїнство міста. Відтак, ювілей - хороша нагода пошанувати людей. А заодно згадати історію, зробити з неї відповідні висновки. У нас дуже багато нездійснених проектів. Приміром, мрію поставити у нашій лікарні апарат для діалізу крові, бо багато людей цього потребують. Щодо наймолодшого нашого покоління - маємо відкрити другий дитячий садочок, бо один на ціле місто неспроможний вмістити наявних у Радивилові діток. У центрі міста має стояти пам'ятник засновнику Радивилова. Врешті, подібних задумів, напрацювань, проектів дуже багато. Вірю, що вони при нашій спільній активності обов'язково здійсняться. Бо для чого живемо на цій землі - щоб, по-перше, здійснити своє людське покликання, по-друге, залишити достойний, глибокий слід, яким керуватимуться ті, хто йтиме після нас.
Сергій НОВАК,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!