Півстіни невеличкої кімнатки, яка служить водночас за кабінет і спальню, займають численні світлини. Господар у різних куточках нашої планети, а також у компанії з відомими людьми: Валерієм Борзовим, Равілем Сафіулліним, Рінатом Ахметовим... Познайомилися ми з Олександром Чижем, цим кремезним і ще при силі, хоч і в літах, чолов'ягою, не десь на дачі під Києвом, а в поліській глибинці. У селі Нобель, що в Зарічненському районі Рівненської області, Олександр мешкає на березі однойменного озера.
Бачився з Ахметовим, дружив з Борзовим
- Що потрібно зробити, аби потрапити на високу керівну посаду у такій відомій фірмі? Наполегливість? Розум? Зв'язки?
- Я народився у Харкові у звичайній сім'ї. Закінчив у цьому місті школу, Харківський державний університет за спеціальністю «німецька та англійська мови», відслужив у війську. У пошуках роботи після служби звернувся в обком, оскільки був членом партії. Направили в обласне бюро подорожей і туризму «Супутник». Дослужився там до заступника начальника. Місцевий обком комсомолу рекомендував мене на роботу до Комітету молодіжних організацій УРСР. Так опинився у Києві. Це була організація політичного туризму, де займалися прийомом міжнародних делегацій з капіталістичних країн. Перш ніж туди взяти, КДБ мене цілий рік перевіряло, чи не маю закордонних родичів. І все одно недогледіло рідної тітки у Франції (її разом з моєю матір'ю німці у роки війни вивезли на роботу до Німеччини, мати повернулася після перемоги додому, а тітка вийшла заміж іще в таборі за француза й поїхала з ним). Саме у Комітеті я познайомився та потоваришував з олімпійським чемпіоном і рекордсменом світу з легкої атлетики, бігуном-спринтером Валерієм Борзовим. Пішовши з великого спорту, Валерій у Комітеті був секретарем з міжнародних питань. Ми часто разом з ним потрапляли до закордонних делегацій. Він був знайомий з керівниками «Адідасу», познайомив і мене. Але директором українського представництва цієї фірми я став уже в незалежній державі. Коли змінився власник фірми, якого не міг терпіти мій бос, що керував представництвами «Адідасу» на теренах колишнього Союзу та Монголії, - пішов у відставку, а за ним мусив іти і я, бо новий директор привів своїх людей. Під кінець горбачовської перебудови я вже очолював Комітет (до речі, одним з перших в СРСР вивільнився з-під опіки комсомолу). Під нашим началом тоді об'єднувалися навіть так звані «неформали». Тоді ж познайомився з майбутнім головою адміністрації президента Кучми та міністром освіти при Януковичі Дмитром Табачником, з яким стали запеклими ворогами, хоч я його разів зо п'ять «на шару» відправляв у Швейцарію, де він створював якусь свою фірму...
- А з Ахметовим що звело?
- Справи «Адідасу», звичайно. Будучи вже директором українського представництва, їздив зі своїм «союзним» босом підписувати з «Шахтарем» спонсорський контракт.
- І яке враження справила на Вас найбагатша людина України?
- Три дні пробули тоді у Донецьку. А після підписання контракту Ахметов залишився з моїм босом сам на сам. Охоронці потім казали: «Вперше бачимо, щоб Рінат цілий день провів з однією людиною!»
Чекають клієнта з Нової Зеландії
У Нобелі Олександр Чиж не тільки мешкає, а й працює генеральним директором українсько-британського підприємства «Чиж і фіш», простіше кажучи, керує невеличкою мисливсько-рибальською базою.
- Після насиченого подорожами столичного життя теперішнє Ваше становище схоже на заслання.
- Я так не думаю. Мені тут подобається. Хатинку тут я купив ще 1999 року і час від часу приїздив сюди відпочити, порибалити. А після «Адідасу» півтора року працював директором українського представництва Лейпцигських ярмарків. Ну, а вже потім намовив колишнього боса вкласти гроші у цей рибальсько-мисливський будиночок.
- Невже ця справа вигідна? Сюди так далеко, та й дорога дуже погана...
- Для справжніх рибалок і мисливців то дрібниці. Готуємось восени до прийому клієнта аж з Нової Зеландії! Кабана поліського заманулося йому вполювати. А ви кажете - далеко... Тут в іншому справа. Раніше і без реклами клієнтів вистачало, та коли прийшли до влади донецькі, ледве кінці з кінцями стали зводити. Якщо нічого не зміниться, доведеться з Нобелем прощатися. А не хочеться, та й місцеві кажуть: «Сергійовичу, ти вже наш!»
Микола ШМИГІН,
Рівненська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!