Кожен, хто проїжджає через село Велика Городниця Млинівського району, неодмінно зверне увагу на паркан, на кожному стовпці якого гордо сидять камінні орли. Зачудовано подивиться на двоповерховий дім, який оздоблений цікавою ліпниною, веселими амурчиками, різними візерунками. А на балконі розвівається жовто-блакитний стяг. Хто мешкає у такій незвичайній оселі? За допомогою Ярославичівського сільського голови Леоніда Пруднікова познайомилися з неординарним, творчим чоловіком Олександром Табачуком.
Цеглини з фортець збирав для бесідки
Щойно заходиш на подвір'я до Олександра Олексійовича, одразу розумієш: ти в гостях у людини з великою фантазією, невгамовною енергією та терпінням. У кожному куточку встановлені оригінальні скульптури, навіть вази для клумб зроблені у вигляді глечиків, які несуть прекрасні панянки. На паркані примостилися казкові хлопчики та дівчата. Робити скульптури навчив однокласник, товариш, відомий волинський скульптор Микола Головань, а виготовляти для них спеціальні силіконові форми - інший товариш Ігор Галкін. Господар проводить екскурсію обійстям, а нам і слів не вистачає, щоб висловити захоплення побаченим. Фонтан, сонячний годинник, шестиколонна бесідка в італійському дворику - все й не перерахуєш. Прекрасний сад з диво-грушами, яблуками, персиками, сливами, виноградом, екзотичними деревами, іншою смакотою. Все це - клопітка праця не одного року.
- Чому для свого будинку обрали це село, не краще було б звести його у передмісті Луцька?
- Я родом з Городниці. Батько тут був директором школи, - розповідає Олександр Олексійович. - Всі мої предки спочивають на місцевому кладовищі. Навіть родичів, які померли в Австралії, Канаді, хоронити привозили сюди. Тому хотів придбати тут житло, щоб не відриватися від родинного коріння. Я військово-морський офіцер, 13 років служив у Владивостоці. А коли пішов у запас, працював на різних посадах у Луцьку. Часто навідувався в рідне село і все хотів пригледіти хатину. І в 1990 році таки придбав її. На той час я займався бізнесом. У нас була команда з трьох осіб - робили ікони для продажу. Продавали їх всього по п'ять рублів, але заробляли дуже добре. Кожен з нас щомісяця міг купити новенькі «Жигулі». Щоб гроші не пропадали, вкладав їх у хату, розбудовував її за власним проектом. Допомагав батько народного депутата Ігоря Єремеєва - Мирон - мій хороший товариш. Я хотів показати людям у селі, що тут можна жити краще, ніж у місті. Бо вони гроші мали, але боялися потратити.
З тих пір минуло понад 20 років, а чоловік і досі трудиться коло будинку, щось змінює, щось переробляє. Нині мудрує над родинним гербом. «У нас вдома постійний ремонт», - сміється дружина. Вона зі спокоєм та розумінням ставиться до творчої уяви своєї другої половинки.
Окремої уваги заслуговує кам'яна бесідка, яку чоловік звів разом із сином. Що цікаво, у стіни вмуровані цеглини з різних фортець України. - Коли їздили на екскурсії, я збирав уламки, які валялися, нікому не потрібні, - продовжує розповідь. - Є цеглини з тризубом, датою, короною, підковою, спеціальним маркуванням. Всі з мене сміялися, мовляв, якийсь дивак. Але я знав, для чого їх беру.
Записує, коли прилітають лелеки
Про захоплення цього чоловіка можна розповідати годинами, і все одно не охопиш усього його світу. Але є в нього ще одна звичка, яка може здатися дивацтвом. Протягом багатьох років він веде зошит, де щодня записує погоду, показники лічильника, світла, газу.
- З 2003 року роблю такі записи, - додає. - Порівнюю, скільки електроенергії витрачалося, коли вмикав котел, і зараз, коли встановив бойлер. А ще записую, скільки витратив на обробіток городу, і чи варті ці затрати вирощеного врожаю. Часто виходить, що вони не покриваються. То чи варта шкірка вичинки? Навпроти дому є лелече гніздо, то я люблю спостерігати за птахами. Пишу, коли прилетіли, відлетіли, скільки маленьких висиділи.
У кабінеті, де працює Олександр Олексійович, чимало книг про мистецтво, а ще фотографій членів його родини. Чоловік має шестеро дітей, семеро внуків та п'ятирічну правнучку. Всі часто з'їжджаються сюди. І для друзів завжди відкриті двері цього дому. Кожен, хто заходить у володіння Табачука, відпочиває душею, бо потрапляє ніби в інший, казковий світ.
Руслана ТАТАРИН,
Рівненська область
Фото автора
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!