Трагічно загинув під колесами водія-п’яниці

 

 

 

Він ніколи не жалівся на долю. І навіть тоді, коли з дому вперше пішла дружина, не став шукати винних, а мовчки сам узявся до всіх домашніх клопотів. Підростали ж четверо донечок, найменшій з яких було всього півтора року. Як тоді не защеміло материнське серце? Адже йшла з валізами через двір повз пісочницю, в якій бавилася її малеча… Ось так, просто неба, залишила їх самих, бо тато в той час був на роботі. Йому «новину» передали сусіди, до яких прибігли перелякані старші дівчатка.

Мама то поверталася, то знову віялася… Врешті жінка подала на розлучення. Мовляв, утомилася, скучно їй. Бо мав Саша натуру спокійну та роботящу. Певно, якби пив і бив, було би «веселіше». Проте кожному своє. Для Олександра то була дуже болюча тема, і він нікому не давав на ній спекулювати, жодного разу в бік колишньої дружини й слова кривого не сказав. А в суді, як благовірна попросила залишити з ним на «тимчасове виховання» донечок, навіть зрадів. Адже давно став їм і за маму, і за тата. Дівчата – Надійка, Настуня, Олександра та Юля – були для нього найдорожчим скарбом.

Сусіди захоплювались: як він біля дітей ходив, як їм годив, як їсти готував! А які косички плів, зачіски видумував, як усе завжди ідеально випрасує… А ще ж на роботу ходив і в ансамблі співав. Дивувалися: і як тільки встигав? І всюди в нього був лад. А мати ж мешкала зовсім поряд, у Шумську, але до доньок діла не мала. 

На базарі дружне сімейство Бойків упізнавали здалеку. Бо отримував тато зарплату – нікого з донечок не обділяв, кожній обновки купував. Ще й старався вибрати речі не просто модні, а й якісні, прощупував усі шви, кантики. Навіть у білизні, аби дівчаткам не муляло! Треба светри чи куртки – обов’язково брав чотири, менші після старших речі не доношували. А почує, як котрась зачаровано розповідає про телефон чи ще щось, мине два-три дні – й батько вже несе додому саме такий пакунок. Купував дітям усе з великою радістю, навіть якщо грошей не мав і доводилося на це брати кредит. 

– Такого батька пошукати треба, – каже сусідка Тамара Городнюк. – Ніколи не чула, щоб на дітей чи будь-кого голос підняв. Узагалі, людина прекрасна, безвідмовна, добряк.

Дівчатка попідростали, позакінчували школу. Ось і найстаршу Надійку заміж віддав. Уже мав за сорок літ, а все сам та сам. За отими повсякденними клопотами, мабуть, й ніколи було думати про особисте, він жив для дітей. А це в їхньому будинку з’явилася нова сусідка Наталя, квартиру купила, й Олександр забіг до неї по роботі, налагоджувати дещо з газом. Видно, жінка відразу припала чоловікові до душі, бо невдовзі напросився до неї ще щось у помешканні відремонтувати. А тоді прийшов знову і знову. Років два тому вони таки зважилися й повідомили Сашиним дітям, що хочуть жити разом.

– Бог дав йому схожу за характером жінку, – ділиться сестра Олександра Галина. – Який він був щасливий! А ми – за нього. Разом доню Олександру заміж віддавали. То він коровай на всіх сусідів, сорок душ, поділив і кожному сам заніс. Тішився, що Наталя у нього є, дівчата гарні, зяті хороші – Володимир та Максим, двома внучатами. Шкода, що так мало у тому щасті пожив…

Того страшного дня Олександр поїхав відвідати батьків. Старенькі картають себе, що не втримали сина вдома бодай на хвилину довше, може, це би відвернуло біду. Та Сашко поспішав, навіть не допив горнятко чаю, сів на ровера і поїхав додому. А за якісь кілька хвилин Олександра Бойка збив бус. На жаль, чоловік загинув на місці аварії.

З родини першим свідком біди став племінник (син рідної сестри Галини), який слідом за дядьком вийшов з хати. Перед очима в матері досі стоять його переляканий погляд і слова, якими сповістив про трагедію. Не вірилось, адже ще мить тому брат усміхався їй та батькам, сипав жартами.

Очевидці розповідають, що «Мерседес-Спринтер» налетів ззаду. Мовляв, водій перед зіткненням навіть не гальмував. Від удару загиблого відкинуло на кільканадцять метрів. 

За словами шумчан, винуватець аварії заробляв перевезеннями заробітчан до Польщі. Наприкінці минулого року він наїхав на своєму бусі на паркан у селі Бриків, що біля Шумська, потрощив його. А невдовзі збив біля школи у райцентрі електричний стовп. Зробив ці «подвиги» «під мухою» (і цього разу експертиза виявила у його крові 2,6 проміле алкоголю – це майже пляшка випитої горілки). Чоловікові, який виховує двох неповнолітніх дітей, здавалося б, варто було взятися за розум, але висновків той не зробив. Родина Бойків переживає, чи їхня трагедія знову не зійде винному з рук. 

Похорон Олександра Бойка справді був страшний. Люди йшли і йшли до гробу, аби висловити свою шану. Не лише з міста – добиралися з усього району. Бо Олександр Бойко в рамках газифікації був мало не в кожній хаті Шумщини, на колінах простояв біля кожного котла, аби пустити блакитний вогник. Згадували, як він одну бабусю, майже неходячу, на руках до котла ніс і півдня все детально розповідав, як тим «чудом» правильно користуватися, поки вона не зрозуміла й не навчилася. Таким – простим і дуже уважним до людей – був завжди. Чимало добрих слів сказали колеги, бо півжиття Олександр Бойко віддав газовій службі – працював старшим майстром понад 25 років, а починав свій трудовий шлях проектантом після закінчення Львівської політехніки. Мав, як фахівець, золоті руки, знаходив розуміння з людьми. А ще був донором. Своїм порятунком Олександру завдячує дуже багато людей, зокрема бухгалтер з його роботи, яка лежала в реанімації й балансувала на межі життя і смерті. Спасла її саме Сашина кров. Таких спогадів про добрі справи й не перелічити.

А доньки ридали: «Татку, таточку!» Від їхнього голосіння дім здригався. І хоч на похорон прийшла їхня рідна ненька, кажуть, навіть кидалася цілувати їм руки, слова «мама» вони не вимовили...

***

Надія й Олександра, які вже у невістках, після похорону повернулися до своїх родин, найменша Юля – на навчання у Тернопіль. Анастасія, котра жила з татом, теж тимчасово переїхала з батькової квартири. Каже, несила зараз бути там, де кожна річ нагадує про щасливі дні. Вона перебралася до… названої мами Наталі, що давно стала дівчатам як рідна.

Родина щиро вдячна керівнику «Шумськгазу» Олександру Григоренку та всім шумчанам за підтримку і допомогу.