7 березня тисячі людей у Збаражі провели в останню дорогу Юрія Горайського. Колишній голова Збаразької РДА пішов контрактником у зону АТО і загинув як герой 4 березня 2016 року.
Юрію було лише 38. На державній посаді він пропрацював 11 місяців, з травня 2014-го по квітень 2015-го. За цей час у районі не зафіксували жодного корупційного скандалу. Після звільнення з посади Юрій міг спокійно займатися бізнесом, бо належав до впливової на Збаражчині родини. Але, під час керівництва райдержадміністрацією допомагаючи війську як волонтер, він вчинив по-чоловічому: підписав контракт з ВСУ і пішов на східний фронт. Багато людей відмовляло його від цього, насамперед дружина Наталія і двоє доньок. Юрій ніс службу у групі спецназу 73-го морського центру спеціальних операцій. У день загибелі він був у головному дозорі разом з одеситом, 27-річним Олександром Хмеляровим.
«Донецький напрямок… Вони виконували завдання за призначенням, напоролись на засідку, – розповів побратим Юрія Горайського збаражчанин Володимир Балдюк. – З 20 метрів, з кулемета Калашникова, Юра отримав смертельне поранення в грудну клітку. І другий його побратим також. Вони обоє були попереду і тим самим врятували життя інших бійців розвідгрупи... Юра так завжди робив. Він дбав за всіх, але не дбав за себе.
Був відчайдухом. Ішов у головному дозорі, розумів, яке завдання виконує, був готовий до наслідків. Влітку 2015 року ми зайшли на схід як волонтери… Він перейнявся атмосферою, яка там була. Казав мені: «Володя, я такого ніде не відчував, мені це по духу, мені це подобається». Це була його стихія. Серед побратимів був душею. Всі знали, що, коли підійдуть до нього, усіх почує, розрадить, розвеселить і всім допоможе. Такий був – альпіністом людських можливостей. Він сягав межі, закріплявся, піднімав планку, знов закріпляв її і далі піднімався. Був по-справжньому хорошою людиною… Розумієте, розвідка – ювелірна робота. Був народжений для неї. Ще далеко до війни, два чи три роки до того, ходив у камуфляжі. На ньому завжди була якась військова амуніція – штани, кітель. Казав йому: «Юра, тобі ще не набридло?» Він відповідав: «Володя, мені це подобається». І коли туди потрапив, реально реалізував усі свої знання, вміння, той дар, даний природою. Коли займалися забезпеченням життєдіяльності табору, ходив по лісі, знаходив сліди противника. Міг визначити, скільки чоловіків було, навіть скільки часу вони тут перебували. Реально був слідопитом… На квадратному метрі міг побачити предмети, які хтось залишив. Це була якась частинка, десята від десяти копійок, а він її бачив і знаходив... Кажуть, що він пішов на фронт, тому що тут йому щось не вийшло. Такого близько не було. Відчував: усе його єство там, на війні. І реалізував себе по максимуму. Бо по життю максималіст. Найбільше був ерудований в людській душі, швидко знаходив спільну мову з різними людьми. До нього всі в підрозділі тулилися… Навіть офіцери в частині, прощаючись, казали: «Ми прощаємося з батьком».
Юрія Горайського поховали на збаразькому цвинтарі неподалік від могили Героя Небесної сотні Устима Голоднюка.
Світлана КЛОС, Тернопільська область
Хочете дізнаватися про головні події першими?
Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!