Щойно почалися бойові дії на сході, Тарас одразу ж повідомив у військкомат, що готовий іти захищати країну. За кілька днів хлопця мобілізували у протитанковий дивізіон. Разом з іншими бійцями визволяв Стару Краснянку, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Мар’ївку, Амвросіївку. Тривалий час цей дивізіон дислокувався неподалік Ілловайська, в Кутейниковому, прикривав добровольчі батальйони, які проводили зачистку міста. Напередодні Дня Незалежності почалися провокації. Була інформація, що поблизу вже є російській війська. Близько 9-ї години ранку у день святкування бійці виїхали в поле по бойовій тривозі. 

– Щойно ми зайняли позиції, під’їхав джип з людьми у військовій формі. Поговоривши з ними, наш командир дав команду «додому», що означає повернення на місце попередньої дислокації. За кілька хвилин по тому почався артобстріл, – пригадує моторошні події Тарас. – Близько двох годин нас засипали «Ураганами», «Градами», мінометами. Коли ж усе стихло, ми виїхали на попередні позиції в поле. Розгорнули гармати, а за кілька хвилин з-під лісопосадки виїхали три бойові машини десанту, на яких виднілися російські розпізнавальні знаки – білі круги. Втім, ми знищили ворожу техніку. Після боїв поїхали на блокпост напроти села Многопілля, де стояли наші війська. Коли стемніло, вороги випустили зелені ракети, а за кілька хвилин нас накрили з артилерії. 25 серпня за кілька кілометрів від місця нашої дислокації помітили ворожу колону, однак командування наказало просто спостерігати. З цього дня над нами став літати безпілотник, після появи якого починалися артобстріли. 

Наступного дня десь під обід солдати почули гул танків. У їхньому напрямку рухалася колона без розпізнавальних знаків. Бійці зробили попереджувальні постріли вгору. У відповідь по них відкрили вогонь з мінометів та гармат. 

Після бою хлопці знайшли чимало речей, які свідчили, що на них наступали росіяни: каски, розвантажувальні жилети, магазини, штик-ножі з бирками, зброя. До того ж, один з поранених бойовиків, якого солдати знайшли на полі бою, сказав, що проти них воював 8-й чеченський піхотний полк регулярної російської армії. Запевняв, що не знає, чому їх відправили сюди, адже везли на навчання в Дагестан. Перед поїздкою забрали документи та телефони. 

Тарас розповідає, з часом артилерійські обстріли посилювалися. Українських бійців брали в кільце. Хлопці просили допомоги. Їх запевняли, що підкріплення їде. Втім, незабаром повідомили: колону, що рухалася на підмогу оточеним в Ілловайську солдатам, розбили. 

28 серпня вночі президент Путін звернувся до терористів з пропозицією відкрити гуманітарний коридор, аби українські військові могли вийти з кільця. Бойовики заявили, що готові до такого жесту. 29 серпня о 7-й годині ранку бійці, організувавшись колонами, стали покидати місто. 

– Коли ми почали рухатися до виходу, російські солдати вітали нас миром, ми відповідали їм взаємністю. Однак уже за кілька кілометрів почався кулеметний обстріл. Швидко зіскочивши з техніки, побігли за нею. Нас обстрілювали з танків, РПГ, «Градів», мінометів. То була справжня м’ясорубка, – по-чоловічому скупо ділиться спогадами лучанин. – Ми з хлопцями ще й досі не можемо зв’язати всіх подій докупи. Описати словами весь той жах неможливо: зі всіх боків вибухали автомобілі, над головами літали снаряди. Згодом, коли на карті роздивлялися маршрут, по якому виходи з котла, самі не вірили у своє спасіння: половина маршруту пролягала через контрольовані сепаратистами населені пункти. Вийти з Ілловайського пекла допоміг лише Бог. Ми всі часто молилися. У мене завжди була із собою молитва до архистратига Михаїла, а в товариша – до Богородиці. Більше тисячі разів на день ми хором зверталися до Господа: «Спаси і сохрани». Ми відчували, що за нас моляться батьки, рідні та просто небайдужі люди. Коли смерть дихає тобі у спину, починаєш цінувати кожну мить. Звичні речі, яких раніше не помічав, враз стають важливими. Тоді все життя проходить перед очима. Згодом наші хлопці, які повернулися з полону, розповідали, де були мінні поля. У середині все похололо: через одне з них ми пройшли без єдиної жертви. Покидаючи Ілловайськ, я отримав лише поранення ліктьового суглоба та зміщення чотирьох міжхребцевих дисків.

Нині ж у військовому квитку Тараса Самчука та його побратимів запис про участь у боях за Ілловайськ відсутній. Хлопець розповідає, коли вони почали піднімати це питання перед військовим командуванням, їм відповіли коротко: «Тема Ілловайська закрита! Радійте, що живими звідти повернулися».