Євангеліє (у перекладі з давньогрецької) – означає «благовіст». Й справді, воно несе для усього людства добру новину: Ісус Христос через розп’яття та воскресіння відкупив людей від рабства гріха та вічної смерті.

Такі пам’ятки писалися у перші століття нашої ери. На сьогодні вченим відомо кілька десятків різних Євангелій. До наших днів дійшов і текст від Юди Іскаріота. Але сучасникам він відкрився лише наприкінці ХХ століття, адже був знайдений у 1978 році в Єгипті, поблизу міста Ель-Мінья. Рукопис складається з 32-х листків (64 сторінки) і містить кілька давніх текстів, перекладених з грецької мови на діалект коптської. Серед них – «Послання Петра Філіпу», «Перший Апокаліпсис Якова» та список текстів, що названий «Євангеліє Юди». Різні варіанти перших двох вже були відомі вченим, а от про останній лише згадувалося у викривальній праці єпископа Іринея Ліонського «Проти єресей» (близько 180 р. н.е.). Це була сенсація в науковому світі.

Навколо знахідки відразу розпочався ажіотаж – уривкам ж бо під дві тисячі років, аналогів їм нема. Тексти спершу виплили на чорному ринку. Однак, пізніше власники, вловивши комерційну цінність, їх… розтиражували, переклавши англійською, а згодом й іншими мовами. Сьогодні «Євангеліє від Юди» можна знайти навіть в Інтернеті, ввівши назву книги російською.

– Чи є знайдені тексти вартісними для правдивого християнина? – запитую в отця Андрія.

– Важливо розуміти, що це Євангеліє не було написане самим Юдою. Адже ми знаємо, що він відразу після Тайної вечері повісився, а знайдені уривки датуються ІІ-ІІІ століттями, це підтверджено науковцями. Отже, твір не є авторським, – пояснює священик. – Таких пам’яток, апокрифів, було дуже багато. Якщо говорити про те, в якому середовищі ці тексти створювалися, то в основному їх писали гностики (сектанти – авт.). Вони читали канонічні Євангелія, при цьому вважаючи себе общиною, якій доступне якесь інше, таємниче, вище знання. Якщо в Євангелії їм щось не підходило, то гностики підтасовували у загальноприйняті тексти свої цитати або ж взагалі їх переписували. Так виникло і «Євангеліє від Юди».

– Яким же постає образ найвідомішого зрадника з його Євангелія? – цікавлюся.

– Якщо розібрати саме вчення, яке викладається у цій писемній пам’ятці, то ми бачимо, що в центрі стоїть не Христос, як в канонічних Євангеліях, а Юда, – розповідає отець Андрій. – Це було характерно для гностичних сект. Була секта каїнітів, яка походить від першого убивці – Каїна, секта офітів, яка вважала своїм духовним покровителем змія, який спокусив Адама та Єву. А тут возвеличується Юда. Він постає в образі єдиного учня Ісуса Христа, якому Вчитель відкрив усі таємниці Царства Небесного. Змальовується в такому світлі, що Христос просить Юду, аби той зрадив Його.

З «Юдиного Євангелія» складається враження, що саме зрадник і є рятівником для людей. Мовляв, якби не було поцілунку за 30 срібників, то не було б і спасіння… Християнське вчення, що базується на канонічних писемних пам’ятках, трактує ці події інакше. А Юда, один з дванадцяти апостолів, перед нами постає у зовсім іншому світлі, бо вже під час Тайної Вечері саме він наповнюється гріхом грошолюбства, думає, скільки зможе заробити на тому, що зрадить Вчителя. Звичайно, Христос передбачав, хто міг його зрадити, але Господь ніколи не порушує волі людини. Навіть ті слова, сказані до Юди під час Тайної вечері – «Що маєш зробити, те іди і зроби» – свідчать, що був час для покаяння і збереження свого апостольського достоїнства.

– А чому тільки чотири Євангелія визнала Церква? – прошу пояснити священика.

– Тому що Євангелії від Матвія, Марка, Луки та Івана не лише не суперечать, а й доповнюють одне одного. У них викладене істинне християнське вчення, що підтверджено святими отцями. Ці тексти найдавніші, були затверджені Церквою ще у другій половині першого століття нашої ери. У них в центрі стоїть Ісус, а мета – в першу чергу донести до кожної людини, що саме зробив Христос, для чого він прийшов на землю, постраждав і воскрес, та показати шлях до спасіння. Щодо апокрифічних Євангелій, то християнська церква не має впевненості в їх істинності. Адже, коли починаєш їх розбирати, то розумієш, що там немає нічого корисного для спасіння душі та тіла, бо вони не є автентичними рукописами, а створені гностиками. Тож такі можуть зацікавити хіба науковців, які вивчають секти у ранньому християнстві, що розвивалися, зокрема, в Єгипті у той час.

Про те, що приходитимуть лжемесії та лжепророки й спокушатимуть вірних, відвертатимуть їх від Бога, говорив сам Ісус. Час це не раз підтвердив. Зокрема, у ХІХ столітті створювалися цілі інститути, які робили усе, аби заперечити історичність постаті Ісуса Христа. З цього приводу отець Андрій насамкінець наголошує:

– Диявол, як ворог роду людського, завжди спокушав людей, аби відвернути їх від Христа. Зараз розповсюджуються різного роду Євангелії. Такі речі не повинні засмучувати християн. Ми, стикаючись з подібними пам’ятками, повинні тільки укріплюватися у вірі й пам’ятати: маємо триматися єдиної християнської віри, як нам заповідав Христос через своїх апостолів і яку ми можемо почерпнути у канонічних Євангеліях.