Про головненських провидців розповів у своїй книзі уродженець цього селища Володимир Світящук, який тепер живе у Донецьку. Перекази записав зі спогадів старожилів та свого батька, який народився у 1891  році.

Ні імені, ні прізвища Балагуди ніхто не знав. Його так називали, тому що він багато балагурив, тобто говорив про такі загадкові речі та події, які ніхто не розумів. Хоча був, як і односельчани, неграмотним. Переконував селян, що розумів мову дерев, і одного разу дуб йому нібито повів, де колись буде проходити дорога. Так і сталося – її проклали через тридцять років. 

Розповідав Балагуда і про вози, які будуть їздити без коней. «Чорти будуть їх тягти?» – насміхалися люди. Дід і сам не розумів, яка сила їх  тягтиме, він тільки говорив те, що бачив. «А от коли будуть птахи із залізними дзьобами, то багато людей погине», – попереджав Балагуда. Уявляли собі так: побачить така пташка людину, сяде на плече, стукне, як дятел, залізним дзьобом по голові – і заб’є. 

– Два-три рази в рік їздили головненчани на ярмарок у Володимир-Волинський, – розповідає місцеві перекази селищний голова Микола Демедюк. – З ними йшов і Балагуда. На базарі раптом він змінився в лиці: «Хлопці, наша церква горить». У відповідь – сміх: як за сімдесят верст можна побачити, що у селі пожежа? А коли верталися додому і наблизилися до села, то з гірочки не помітили купола церкви. То було 8 травня 1820 року – сільський храм згорів від удару блискавки. Тільки тоді повірили, що Балагуда мав дар Божий до передбачень.

Іншого провидця, Власа, ще донедавна пам’ятали старожили Головного, адже помер він у 40 років приблизно у перших десятиліттях ХХ століття. За спогадами батька Володимира Світящука, Влас був невисокого зросту, худорлявий, лисий, безграмотний. Взимку та влітку одягав на себе по сім зипунів. Ніколи не мав сім’ї та господарства, мешкав у батьківській халупі. Жив за рахунок пожертв, але більше двох разів на рік до одного і того ж господаря не приходив. Петро Зінчук із сусіднього села Куснищі у 90-х роках згадував: «Ходив з торбою по хліб, носив палку з дубової кривої гілляки довжиною з півметра. І хто його запитає, коли буде дощ, він підніме голову, подумає і скаже, якого дня і в яку пору. А в який день будуть які релігійні свята, міг сказати на три роки наперед».

Журналіст Володимир Світящук зустрічався з дочкою Власової сестри. Їй було далеко за вісімдесят, тож вона нічого не пам’ятала про свого дядька. Єдине, що пригадала: Влас назвав її матері день смерті і що це буде після обіду. Також передбачив у селі не одного покійника, але ніколи не казав, у чию сім’ю прийде горе. Коли його запитували, як він це знає, відповідав: «На небесах його вже зі світлістю повезли (мається на увазі з іконами та хоругвами – авт.). Тут, на землі, він уже в гостях». 

Всю інформацію черпав з чистого безхмарного неба. Сяде в нічній тиші десь подалі від людей і підніме погляд до зоряного неба, ніби дивиться кіно. Бачив картини як з недалекого майбутнього, так і на багато років вперед. Передбачав, ніби ворожбит, долю не одного односельчанина. Свої пророцтва починав раптово словами «еге, еге». Через недовірливі кпини ніколи не сперечався, а мовчки йшов далі. Люди часто зверталися до Власа не тільки за пророцтвом, а й за порадами та допомогою. Під час Першої світової війни згорьована мати питає Власа, чи її синок живий. Сказав прийти через три дні, коли він щось побачить. «Не муч своє материнське серце, скоро син твій дасть знати», – заспокоїв жінку. І правда, не минуло й трьох тижнів, як син написав, що йому наснилося, як мати побивається. Іншому чоловіку порадив, як бути у житті. Коли він овдовів, запитав Власа, чи треба знову женитися. Через кілька днів Влас сказав: «Женись! Ще ту молодуху, яку в хату приведеш, переживеш». 

– Пророкував Влас, що попів будуть виганяти з храмів, що болота стануть полями, що прийде час, коли дівчат будуть одягати так, як і хлопців, – розповідає Микола Демедюк. – Казав про диявольську владу, яка царя умертвить і довго буде правити, що настраждаються люди, а гроші валятимуться під ногами (так було у селі із сотенними миколаївськими асигнаціями). Односельчани не вірили, коли Влас казав, що не тільки Головне, а й увесь світ буде сплутаний дротом, наче павутиною. Також пророкував, що людина буде грітися собі біля печі і в «ящику» бачити, що робиться на світі за тисячу верст від хати. Казав, що вночі ліхтарі на стовпах горітимуть і кожен камінь буде видно, як у білий день. 

«Коли вмру, мене на день по десять разів згадувати будуть», – пророкував Влас. Його слова справджуються. Адже колись він сказав, що купол місцевої церкви впаде на велике свято і багато прихожан загинуть – тут усіх застане війна. 

– Не раз перевіряли у церкві, але купол прикріплений міцно. Цей Великдень відсвяткували мирно, – каже селищний голова Микола Демедюк. Але з тривогою люди задумуються: чи не прийде війна у поліське Головне?