Тетяна Должко почала займатися волонтерською діяльністю у травні минулого року. Знайомі попросили допомогти сім’ї із малолітніми дітьми, котра приїхала до Луцька з Маріуполя. Відмовити не змогла. Познайомившись із цими людьми ближче, зрозуміла, що не може стояти осторонь. Згодом таких сімей стало більше, із різних міст Донецької та Луганської області – Краматорська, Слов’янська, Шахтарська, Сіверодонецька, Алчевська... 

– Побачила налякані очі дітей. Вони плакали, чуючи, як лопає кулька, ховалися під стіл, кричали ночами, – пригадує Таня. – Так стала допомагати переселенцям, які приїжджали на Волинь. Разом із іншими волонтерами зустрічали на вокзалі, селили в перевалочні пункти, знаходили постійне житло. Підсобляли продуктами, одягом, засобами гігієни, збирали дітей до школи, допомагали відновити втрачені документи та соціальні виплати. Минулого літа приїжджі зі сходу дітки дуже хворіли. Тож влаштовували їх у лікарні, забезпечували медикаментами. Розповідаючи про волонтерську діяльність, Тетяна захоплюється біженцями з Луганська, які покидали окуповану територію в перші місяці. Це, каже, освічені люди, які дійсно були патріотами України. Приїхавши на Волинь, вони одразу ж долучалися до волонтерського руху. 

Тетяна Должко працювала з переселенцями до лютого. Розповідає, після Нового року відчувався спад підтримки від населення. Стало складно підшуковувати помешкання східнякам. Оскільки державні органи на зустріч не йшли, а орендодавці відмовлялися селити сім’ї з Донбасу у своїх помешканнях. Та й грошей не вистачало. 

– Звісно, були і неприємні випадки у спілкуванні з переселенцями. Деякі з них перепродували на ринку отриманий одяг, взуття, інші набирали надміру продуктів та засобів гігієни. Ми пробували їм пояснити, що таким чином вони обділяють своїх же земляків, котрі завтра-післязавтра приїдуть до Луцька. Доходило й до того, що приходили по кілька разів на тиждень по продукти, а потім заявляли: «Да я же мєсяц у вас нічєво нє брал!» Але ж у нас є списки, де записано, хто і що брав, в яких кількостях, якого числа. Базу створили для того, аби кожна родина вимушених переселенців у рівній кількості отримувала допомогу. При цьому на роботу, яку ми підшуковували для них, вони не надто поспішали: то зарплата мала, то умови не такі… Жінка зізнається, траплялися випадки, коли східняки обзивали волонтерів нецензурними словами. Називали карателями, укропами, бандерівцями. Пригрожували скаргами в міську раду, не розуміючи, що волонтерство це добровільна робота. 

– Якось мені зателефонував переселенець із Горлівки. Він просив грошей на хліб, при тому сам уже був напідпитку. Звинувачував, що ми, західняки, лишили їх помирати голодною смертю. Хоча я так гадаю, якщо знаходяться гроші на алкоголь, то і на хліб мали б знайтись. Інколи ми, волонтери, доволонтерюємось до такого, що самі не маємо за що купити продукти. Але ж не це головне – головне допомогти, тому, кому зараз важче і сутужніше. І я щиро поважаю тих переселенців, котрі, ставши на ноги, допомагають чим можуть своїм землякам, ділять, підтримують один одного. Микола Дмитрук розповідає, що бувало і таке, коли деякі біженці з Донбасу в наказовому тоні заявляли: «Отсипь мнє картошкі!» Коли кажеш, що зараз немає певного спектру продуктів та речей, обурюються: «Как ето нєт? Ви обязани мнє єто видать!» Доходило й до того, що мені в обличчя дорікали: «Ти – хунта, бандеровєц, каратєль. Ти почєму моі зємлі нє освобождаєш?» Адекватно реагувати на це неможливо. Втім, попри гіркий досвід спілкування зі співвітчизниками з іншого кінця країни, волонтери переконують: не всі східняки озлоблена «вата», яка просто перечікує неспокій під мирним небом. Загалом, кажуть активісти «Волинь SOS», вони допомогли близько двом сотням сімей вимушених переселенців. На щастя, більшість із них вдячні та добропорядні люди. Відсоток невдячних дуже малий. Чимало біженців, покинувши обстрілювану територію, одразу ж беруться допомагати фронту: організовують акції по збору коштів для солдатів, допомагають пакувати посилки на фронт, сортували сухпайки, виготовляли бронепластини...

– Зараз ми зосередилися на адресній допомозі солдатам: формуємо посилки конкретному бійцю чи підрозділу, відповідно до їхніх потреб, і відправляємо на передову. Оскільки зараз у волонтерів ресурси обмежені, грошей часто не вистачає на найнеобхідніше, – каже Тетяна. – До того ж, багато людей стали зловживати волонтерською допомогою.