Школа у Свинарині розміщена у звичайній хаті. Саме тому педколектив жартома називає свій навчальний заклад «Купріянова хата». Дядько Купріян звів її в 1937 році. Недовго і натішився своїм доволі просторим будинком із великими вікнами –  нагло загинув під час волинсько-польського протистояння. У нього був уже дорослий син, однак він ще раніше емігрував за кордон. Тож коли закінчилася війна, у Купріянову хату «переїхала» школа. Пригадували, що десь у другій половині 1990-х років з Канади приїздили двоюрідні племінники господаря цієї садиби. Вони ходили по школі, плакали та цілували одвірки. Адже все тут залишилося так, як у їхніх споминах про те, як малими прибігали до дядька гратися. Пізніше школу розширили буквально на два прибудовані класи, відремонтували дах, і на тому перетворення Купріянової хати у повноцінний освітній заклад закінчилося… 

Олександра Миколайовича ми застали під час останніх приготувань до навчального року – разом із кількома помічниками оббивав будівлю школи яскравими панелями, так званим блок-хаусом. Дивується і ніяковіє: «Сільський авторитет? Та ну…» Але що більше спілкуємося, то більше розуміємо: таки заслужено його поважають. Він один із генераторів ідей, горить-живе своєю роботою. А ще пробивний – того попросив, туди сходив, десь постукав, добився і вперед: утепляти, ремонтувати, міняти й оздоблювати. При цьому – все своїми силами. 

– Що скажу – чим менше село, тим більше люди один одного підтримують, – каже Олександр Миколайович. –  От є такий Сергій Масюк у нас, він завжди готовий прийти мені на поміч, хоча його син уже давно випустився з нашої школи. Ніколи не відмовиться допомогти і  Сергій Голощук – колишній наш учень. Ну і, звісно ж, мій педколектив, учителі. Без них і справді як без рук…  

А ще Свинаринська школа славиться своїми співочими дітьми. Хоча у ній вчиться лише 31 учень, але вони скрізь беруть участь. І, як правило, повертаються з призовими місцями. Чого лише вартий їхній ансамбль «Перевесло», який ледь не щороку на слуху! Якось педколектив порахував кількість балів, які дають школі за виступи на різних конкурсах, фестивалях і концертах. Коефіцієнт вийшов таки вражаючий – 37, коли вважається непоганим мати результат у 7 чи 8. 

– Я колись починав працювати вчителем молодших класів і музики, то запримітив цікаву річ, – розказує Олександр Миколайович. – Якщо з дітьми з першого класу серйозно займатися співом –  усі співатимуть. Таких, що без голосу, не буває. Треба просто вміти до такої дитини підійти правильно. Або ось наш драматичний гурток. Уже в селі звикли, що випускний – це у нас ціла театралізована постановка, на яку з’їдуться і зійдуться дивитись абсолютно всі. А ще раніше ми раз у рік давали повноцінну виставу на дві години, з декораціями та спеціально зшитими костюмами. Не знаю, чи ще яка школа може похвалитися таким. При тому, що всі учні без винятку беруть участь! 

Цікавлюся, коли ж пан директор відпочиває, якщо влітку він увесь у ремонтах, а решту часу щільний навчальний і позакласний графік. 

– Ой, а коли ж то я останній раз був у відпустці?.. Згадав! У 1997 році…